TextBook — Семе, що з тобою трапилося? — Вона теж говорила як людина, що зараз би закричала, якби не була настільки вражена, що їй дух забило. «Ох ми ж і пара, — подумав Сем. — Еббот і Костелло зустрічають чудовиськ»[240].
— Що ти тут робиш? — спитав він. — Ти налякала мене до всирачки!
«Ну от, — подумав Сем. — Знову вилаявся при тобі. І знову назвав тебе «Омс». Даруй мені». Йому трохи покращало, і він подумав, чи не підвестися, але вирішив не випробовувати свого щастя. Сем іще не був упевнений, що його серце зараз не вискочить із грудей.
— Я ходила до твоєї контори, щоб зустрітися з тобою, — розповіла вона. — Кемі Гаррінґтон сказала, що наче бачила, як ти заходив сюди. Я хотіла вибачитися. Мабуть. Спочатку я думала, що ти якось позбиткувався з Дейва. Він сказав, що ти б ніколи такого не зробив, і я почала й собі думати, що на тебе це не схоже. Ти завжди здавався таким милим…
— Дякую, — сказав Сем. — Мабуть.
— …і по телефону ти здавався таким… таким спантеличеним. Я спитала Дейва, що сталося, але він більше нічого не захотів говорити. Я знаю тільки те, що почула… і який він мав вигляд, коли балакав із тобою. Неначе привида побачив.
«Ні, — хотів заперечити Сем. — Це я побачив привида. А сьогодні вранці я побачив і дещо гірше».
— Семе, ти повинен знати дещо про Дейва… і про мене. Ну, гадаю, про Дейва ти це вже знаєш, але я…
— Здається, я знаю, — сказав їй Сем. — Я написав Дейву в записці, що нікого не бачив у «Домі Ангола», але це неправда. Спочатку я справді нікого не знайшов, але потім пройшов поверхом, сподіваючись знайти Дейва. Я бачив вас на задвірку. Тож… я знаю. Але я дізнався не навмисне, якщо ти розумієш, про що кажу.
— Так, — мовила вона. — Усе гаразд. Але… Семе… милий Боже, що сталося? Твоє волосся…
— Що не так із моїм волоссям? — різко спитав він.
Вона поспіхом розкрила сумочку трохи тремтячими руками й витягла звідти пудреницю.
— Поглянь, — сказала вона.
Він подивився, хоч уже й здогадався, що зараз побачить.
З пів на дев’яту того ранку його волосся майже геть побіліло.
4— Я бачу, ви знайшли свого друга, — сказала Дорін Макґіл до Наомі, коли вони піднялися сходами. Вона приклала нігтя до куточка губ і усміхнулася манірною усмішкою.
— Так.
— Ви не забули записатися на виході?
— Ні, — знову сказала Наомі. Сем забув, але вона зробила це за них обох.
— І повернули мікроплівки, які дивилися?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чотири після півночі» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рівно північ“ на сторінці 305. Приємного читання.