Розділ «Рівно північ»

— Не хоцу зслухати твої дурні відмовки, — сказав бібліотечний полісмен. Він закрив посвідку й запхав її до правої кишені. Одночасно поліз до лівої і витяг звідти довгого гострого ножа. Сем, що три літа працював на складі, заробляючи гроші на коледж, одразу його впізнав. То був ніж для картонних коробок. Безперечно, такий ніж був у кожній бібліотеці Америки. — Маєс цазсу до півноці. А тоді…

Він нахилився, витягуючи перед собою ножа в білій руці, схожій на мерцеву. Пелена пронизливо-холодного повітря накрила Семове обличчя, і воно заніміло.

Він спробував крикнути, але зміг видобути із себе лише млявий, безголосий шепіт.

Вістря ножа вкололо його в горло, неначе бурулька. З-під нього витекла єдина багряна крапля й відразу замерзла, перетворившись на крихітну криваву перлину.

— …тоді я прийду зснову, — сказав бібліотечний полісмен отим дивним шиплячим голосом. — Красче вам зснайти те, счо ви зсагубили, мізстере Піблзс.

Ніж знову сховався в кишеню. Бібліотечний полісмен випростався на повний зріст.

— І сче одне, — додав він. — Ви зставили людям різсні питання, мізстере Піблзс. Надалі нікого ні про счо не питайте. Ви зсрозсуміли мене?

Сем хотів відповісти, але спромігся лише на глухий стогін.

Бібліотечний полісмен знову почав нахилятися до нього, штовхаючи перед собою холодне повітря, як плаский ніс баржі штурхає уламок річкової криги.

— Не лізсьте в те, счо вазс не обходить. Ви зсрозсуміли мене?

— Так! — закричав Сем. — Так! Так! Так!

— Добре. Бо я наглядатиму. І я не один.

Тоді розвернувся, зашарудівши тренчем, і перетнув кухню до виходу. Він і не глянув на Сема. Коли бібліотечний полісмен проходив яскраво освітлену ранковим сонцем частину підлоги, Сем побачив дивовижну й жахливу річ: той не відкидав тіні.

Він підійшов до задвіркових дверей. Взявся за ручку. І сказав, не обертаючись, страшним тихим голосом:

— Яксчо не хоцете побачити мене зснову, мізстере Піблзс — зснайдіть ті книзки.

Він прочинив двері й вийшов.

Єдине несамовите бажання заповнило Семову голову в ту мить, коли двері зачинилися і він почув кроки бібліотечного полісмена на затильному ґанку: треба замкнути їх.

Сем наполовину підвівся, а тоді його накрило сірою пеленою і він упав непритомним.

Розділ 10. Хро-но-ло-гіч-но кажучи

— Чи можу я… вам допомогти? — спитала секретарка в приймальні. Вона трохи затнулася, коли уважніше подивилася на чоловіка, який щойно підійшов до її столу.