Розділ «Рівно північ»

тепер стояв просто над ним.

Сем опустив голову. Йому здалося, що вона важить тисячу фунтів. Він дивився на підлогу й недоладно молився, щоб, коли гляне вгору — коли матиме силу глянути вгору, — ця постать зникла.

— Глянь на мене, — наказав глухий далекий голос. То був голос якогось лихого божества.

— Ні, — задихано завищав Сем, а тоді вибухнув безпорадним плачем. Не через страх, хоч він і був достатньо справжнім і сильним. Під товщею страху залягла ще холодна глибинна течія дитячого переляку й сорому. Ці почуття отруйною патокою прилипли до того, чого він не наважувався пригадати, того, що якось стосувалося книжки, яку він ніколи не читав, — «Чорної стріли» Роберта Льюїса Стівенсона.

Лясь!

Щось вдарило Сема по голові, і він закричав.

— Дивизсь на мене!

— Ні, будь ласка, не примушуйте мене, — благав Сем.

Лясь!

Він подивився вгору, затуляючи сльозаві очі однією згумовілою рукою, саме вчасно, щоб побачити, як рука бібліотечного полісмена опускається знову.

Лясь!

Він бив Сема його власним примірником згорнутого «Вісника», ляскаючи так, як цьвохкають шкідливе цуценя, що набурило на підлогу.

— Оцсе взе красче, — сказав бібліотечний полісмен. Він посміхався, вишкіривши гострі зуби — майже ікла. Він поліз до кишені тренча й витягнув шкіряну обгортку. Розкривши її, полісмен показав Семові зірку з багатьма променями. Вона блиснула в чистому ранковому світлі.

Сем безпорадно дивився на безжальне обличчя, на ті сріблясті очі з дробинками зіниць. У нього з рота текла слина, і він це розумів, але вдіяти нічого не міг.

— У тебе дві книзки, счо налезать нам, — сказав бібліотечний полісмен. Його голос і досі ніби долинав здалеку або крізь грубе скло. — Мізс Лорцс дузе зсазсмуцена церезс вазс, містере Піблзс.

— Я загубив їх, — сказав Сем, заплакавши сильніше. Думка про те, щоб збрехати цьому чоловікові про

(«Чорну стрілу»)

книжки чи про щось інше, була неможливою. Він був владою, могутністю, силою. Він був суддею, присяжним і катом.

«Де доглядач? — недоладно подумав Сем. — Де доглядач, що перевіряє показники на циферблатах, а тоді повертається до нормального світу? Нормального світу, де такі речі не трапляються?»

— Я… Я… Я… Я… Я…