Розділ «Рівно північ»

Перш ніж він устиг договорити, у Дейва вирвався такий крик сорому, горя і страху, що Сем замовк.

— Дейве? Я…

— Облиште це! — ридав Дейв. — Я не міг нічого вдіяти, чого ж ви не хочете облишити…

Його зойки раптом притихли, і слухавка торохнула об щось, коли хтось забрав її у Дейва.

— Припини, — сказала Наомі. Вона сама ніби от-от мала заплакати, але також здавалася оскаженілою від злості. — Ти можеш просто припинити це, огидний ти нелюде?

— Наомі…

— Поки я тут, мене звуть Сара, — повільно мовила вона, — але я ненавиджу тебе під обома іменами однаково, Семе Піблз. Я більше ніколи не переступлю порога твоєї контори. — Її голос почав підніматися. — Чому ти не міг дати йому спокій? Навіщо ти розколупав це старе лайно? Навіщо?

Ледь зберігаючи над собою контроль, Сем знервовано сказав:

— А навіщо ти послала мене до бібліотеки? Наомі, якщо ти не хотіла, щоб я з нею зустрівся, навіщо ж ти мене взагалі послала до бісової бібліотеки?

На тому кінці дроту хтось ухопив ротом повітря.

— Наомі? Ми можемо…

Сем почув, як клацнуло в слухавці, коли вона її кинула.

Зв’язок обірвався.

Сем сидів у кабінеті майже до пів на десяту, ковтав «Тамз» і писав у тому самому блокноті, у якому він склав першу чорнову версію промови, одне ім’я за іншим. Він недовго дивився на кожне з них, а тоді викреслював. Шість років здавалися чималим терміном, щоб його прожити в одному містечку… принаймні до сьогодні. Сьогодні ж вони видалися значно коротшим відрізком часу — схожим, наприклад, на вихідні.

«Крейґ Джонс», — написав він.

Сем подивився на це ім’я й подумав: «Крейґ може знати щось про Арделію… але він захоче дізнатися, навіщо я питаю».

Чи знав він Крейґа настільки добре, щоб відповісти йому чесно? Відповіддю було рішуче «ні». Крейґ був одним із молодших юристів Джанкшн-Сіті, сповнений амбіцій. Вони кілька разів зустрічалися на ділових обідах… ще, звісно, був Ротаріанський клуб… і Крейґ одного разу запросив його до себе на вечерю. Коли вони зустрічалися на вулиці, то сердечно балакали іноді про справи, але частіше про погоду. Ніщо з цього не означало дружби, і якщо Сем і мусив вивернути на когось цю неприємну справу, йому хотілося б, щоб це був друг, а не знайомий, що кликав його братчиком після другої склянки джину з лимоном.

Він закреслив Крейґове ім’я.

Відколи Сем приїхав до Джанкшн-Сіті, він завів двох близьких друзів: один — помічник терапевта доктора Мельдена, другий — міський коп. На початку 1989 року Рас Фрейм, його друг-лікар, переїхав до Ґранд-Репідс, де знайшов кращу практику. А Том Вікліф із першого січня наглядав за новою системою контролю руху Дорожнього патруля штату Айова. З того часу Сем утратив зв’язок із обома чоловіками — він повільно знаходив друзів і не дуже вмів їх берегти.

То з чим він лишився?