Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

У вербових лугах Тасарінану я блукав навесні.

О, ті пахощі й барви весни в Нан-тасаріоні!

Я казав: гарно тут.

Прийшов я улітку в берестовий гай Оссіріанду.

О, ті відблиски світла й мелодія літа в Семиріччі Оссіру!

Тут найкраще — гадалось.

Восени я ввійшов у буковий ліс Нелдорету.

О, ті золото й червінь, і шепіт осіннього листу

в Таур-на-нелдорі!

Що ж я міг іще бажати?

Я сосни величні в нагір'ях Дортоніону навідував взимку.

О, ті білі вітри серед чорного віття узимку в Ород-на-Тоні!

Аж до неба мій спів долинав.

А нині ті землі укрила вода,

Залишились Амбарона, і Тауреморна, і Альдаломе,

Моя рідна земля, ліс мій Фанґорн,

Де коріння тривке,

А опалих літ більш, ніж листків

У Тауреморналоме.

Він доспівав пісню і далі крокував мовчки, а в усьому лісі не чути було ні звуку.