Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Старий Том Бомбадил — веселун великий;

Синя-синя його куртка, жовті черевики.

І ніхто ще не спіймав Тома, бо він майстер:

Ноги в нього найпрудкіші, а пісні — найкращі.

І тут щось загуркотіло, мов повалилось і покотилося каміння, і до склепу вдерлося світло, справжнє світло, ясне світло дня. У кінці склепу біля ніг Фродо утворився розлам; у ньому, наче в рамі проти світла ранкового сонця, з'явилася голова Тома (капелюх, перо, все як годиться). Проміння впало на підлогу й освітило обличчя трьох гобітів, котрі лежали біля Фродо. Вони не поворушились, але світло змило з них мертвотну блідість. Тепер вони ніби просто спали глибоким сном.

Том пригнувся, зняв капелюха і з піснею зайшов до темного склепу:

Геть, старий Могильний Духу! Щезни в світлі сонця!

Розвійся туманом, вітрами по полю,

Розлетися по світах за далекі гори!

Не вертай сюди ніколи! Виповзай з могили!

Щоб тебе забули, йди за ніч чорніший

До зачинених воріт, поки просвітліє світ.

При цих словах зачувся крик, і склепіння у глибині могильника з гуркотом завалилося. Потім пролунав пронизливий вереск, що поступово завмер у незбагненній далині; все затихло.

— Ну, друже Фродо! — сказав Том. — Виходьмо на чисту траву! І поможи їх винести.

Вони винесли надвір Мері, Піпіна та Сема. Коли Фродо виходив із могильника востаннє, він помітив у купі обваленої землі відрубану руку, яка все ще корчилася, мов недобитий павук. Том знову зайшов досередини, довго там гупав і грюкав, і насамкінець з'явився з великим оберемком скарбів — золотих, срібних, мідних і бронзових; були там ланцюги, перли, оздоби з коштовним камінням. Він виліз на верхівку могильника і скинув усе це в зелену траву.

Там він став, із капелюхом у руці та вітром у чуприні, глянув униз на трьох гобітів, котрі лежали горілиць на траві. Піднявши правицю, він мовив чітко і владно:

Прокидайтесь зі сну, веселі хлоп'ята!

Зігрівайте серця! Тріснув камінь клятий;

Нарозтіж двері тьми; мертву руку втято.

Ніч поглинула Ніч, Браму відчиняйте!