Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Володар Перстенів

Вони благали його провести їх принаймні до заїзду і випити на прощання; та він лише засміявся і промовив:

Тут край землі Тома: далі він не йтиме.

Має справи вдома Том, і жде Золотинка!

Потім розвернувся, підкинув у повітря капелюха, скочив на Товстунчика і помчав у сутінки, наспівуючи.

Гобіти піднялися на насип і дивилися йому вслід, аж поки він не зник із очей.

— Так шкода розлучатися з Господарем Бомбадилом, — сказав Сем. — Він дивак, нема слів. Хтозна, чи зустрінемо ще когось кращого чи химернішого. Та якщо чесно, я не проти заскочити до цього «Брикливого поні». Може, він — як наш «Зелений дракон»? А що за народ живе у Брі?

— У Брі живуть гобіти, — сказав Мері, — а також Великий Народ. Думаю, там буде майже, як удома. Як не крути, «Поні» — добре місце. Наші туди час від часу заїжджають.

— Може, кращого і не побажаєш, — сказав Фродо, — та все одно це не Шир. Не дуже розслабляйтеся, «як удома»! І, будь ласка, пам'ятайте — всі до одного — прізвище Торбин згадувати НЕ МОЖНА. Я — пан Підгір, якщо вже доведеться якось назватися.

Вони знову видерлися на поні й мовчки рушили в сутінки. Швидко споночіло, а вони то повільно тягнулись униз схилом, то знов угору, аж поки попереду не зблиснули вогники.

Перед ними височів чорний пагорб Брі, затуляючи імлисті зірки; а під його західним крилом гніздилося велике село. До нього вони і поривалися, нічого не бажаючи, крім вогнища та дверей, які би відгородили їх від ночі.


IX. Під вивіскою «Брикливий поні»


Брі — найбільше село невеликого заселеного краю Брі, схожого на острів посеред пустки. Крім Брі, були там ще три села: Стіг — по інший бік гори, Гребнів — у глибокій долині далі на схід і Арчет — під Чет-лісом. Довкола пагорба та селищ простягалися поля і розчищені переліски шириною кілька миль.

Люди з Брі були темно-русі, кремезні і трохи низького зросту, мали веселу та незалежну вдачу: нікому не корилися, крім себе самих; зате більше приятелювали і зналися з гобітами, гномами, ельфами й іншими мешканцями довколишнього світу, ніж тодішній (і теперішній) Великий Народ. За їхніми власними переказами, жили вони тут споконвіку і походили від перших людей, котрі примандрували на Захід Середзем'я. Мало хто з них пережив безлад Прадавніх Часів; але коли королі повернулися з-за Великого Моря, то знайшли брійців на тому самому місці. І якщо про старих королів уже і пам'ять травою поросла, то вони живуть тут і далі.

У ті часи ніхто з людей не селився так далеко на захід, лише за якусь сотню ліг від Ширу. Та в диких пущах поза межами Брі блукали таємничі люди. Брійці називали їх слідопитами, а звідки вони — цього не знали. Були слідопити вищі та смаглявіші за мешканців Брі й начебто мали надзвичайні зір і слух і розуміли мову звірів і птахів. Ходили вони де заманеться: і на південь, і на схід, і навіть до Імлистих Гір; але тепер їх стало мало і бачили їх рідко. Вони приносили новини здалеку і розповідали дивні давно забуті історії, які слухали пожадливо; та брійці з ними не товаришували.

У краю Брі мешкало також кілька гобітських родин. Вони називали себе найдавнішим поселенням гобітів у світі, поселенням, заснованим задовго до того, як вони перейшли Брендівинну і заселили Шир. Жили вони переважно у Стозі, хоча кілька родин було в самому селі Брі, переважно вище на схилі пагорба, над будинками людей. Великий Народ і Малий Народ (так вони називали один одного) були в добрих стосунках, кожен займався своїми справами і вважав себе невід'ємною часткою населення краю. Ніде у світі не бачили такого особливого, але досконалого ладу.

Ні ті, ні інші не любили мандрувати; і найбільше переймалися вони справами чотирьох селищ. Часами гобіти з Брі добиралися до Цапового Краю чи Східної Чверті; зате гобіти Ширу рідко навідувалися до Брі, хоча туди було не більше ніж день їзди верхи на схід від Брендівинного Мосту. Бувало, до заїзду на ніч-другу заносило випадкового цаповинця чи непосидька Тука, але й таке траплялося дедалі рідше. Гобіти Ширу називали гобітів Брі та й усіх інших, що жили за кордоном, чужинцями, і мало ними цікавилися, вважаючи нудними та неотесаними. Можливо, в ті часи на Заході Світу було набагато більше чужинців, аніж це собі уявляли мешканці Ширу. Деякі, без сумніву, були нічим не кращі за волоцюг, ладні вирити нору будь-де і покинути її, коли заманеться. Але у Брі принаймні жили гобіти порядні й заможні, до того ж не більші селюки, ніж їхні далекі родичі «усередині». Ще не зовсім забулися ті часи, коли між Широм і Брі тривало жваве спілкування. У Брендіцапів, без сумніву, текла брійська кров.

У селі Брі було близько сотні кам'яних будинків Великого Народу, і гніздилися вони здебільшого над Дорогою, на схилі пагорба, вікнами на захід. Півколом їх оточував глибокий рів із густим плотом з внутрішнього боку. Через рів було прокладено дамбу; а там, де Дорога перетинала пліт, стояли великі ворота. Ще одні ворота були в південному кутку при виході з села. На ніч їх замикали, а всередині в невеликих сторожках сиділи воротарі.

Там, де Дорога повертала праворуч, огинаючи пагорб, був великий заїзд. Збудували його давним-давно, ще коли рух на дорогах був жвавіший. Адже село Брі стояло на давньому перехресті шляхів; інша стара дорога зливалася зі Східною біля самого рову на західному кінці села. Колись нею подорожували люди й інші народи. «Дивне, як новина з Брі» — така приказка збереглась у Східній Чверті ще з тих часів, коли в заїзді можна було почути новини з Півночі, Півдня та Сходу і коли гобіти Ширу бувало заходили туди їх послухати. Але Північні Землі давно запустіли, й Північною Дорогою ходили мало: вона поросла травою, і брійці назвали її Зеленим Шляхом.

Однак заїзд у Брі все ше стояв, і його господаря вважали поважною особою. Його дім правив за місце зустрічі для нероб, балакунів і пліткарів, великих і малих, із усіх чотирьох селищ, а також за притулок для слідопитів та інших мандрівців і для тих подорожніх (переважно гномів), котрі все ще ходили Східною Дорогою до Імлистих Гір.

Було темно, і сяяли білі зорі, коли Фродо з товаришами нарешті минув перехрестя Зеленого Шляху і під'їхав до Західних воріт села. Ті були замкнені, але біля дверей сторожки сидів чоловік. Він скочив на ноги, схопив ліхтаря і здивовано глянув на них поверх воріт.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перстенів» автора Толкін Дж. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БРАТСТВО ПЕРСНЯ“ на сторінці 67. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи