Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Не буду з тобою сперечатися, — сказав Більбо. — Мені хочеться спати після стількох пісень і музики. Відгадуйте самі, якщо хочете.

Він підвівся й підійшов до Фродо.

— Ну, я вже закінчив, — мовив він тихо. — Усе вийшло краще, ніж я сподівався. Мене не часто просять повторити. Що ти на це?

— Я і не збирався відгадувати, — відповів Фродо, посміхаючись.

— І не треба. По суті вся пісня моя. Араґорн наполіг хіба що на зеленому камені. На його думку, це важливо. Я не розумію, чому. І загалом, він вважає, що ця тема над моє розуміння, і сказав, що коли мені вистачає нахабства складати вірші про Еаренділа в домі Елронда, то це моя справа. Думаю, він правий.

— Я не знаю, — сказав Фродо. — Мені все видалося якось до ладу, хоч і не поясню, чому. Я дрімав, коли ти почав, і вірші ніби випливали з того, про що я снив. Аж на самому кінці я зрозумів, що говорив насправді ти.

— Тут справді з незвички важко не заснути, — сказав Більбо. — Та й ніколи гобіти не матимуть такого апетиту до музики, поезії та переказів, як ельфи. Вони люблять усе це так само, як їжу, або й більше. І ще довго тут будуть вправлятися. Може, вислизнемо кудись і в тиші побалакаємо?

— А можна? — запитав Фродо.

— Звісно. Це ж свято, а не робота. Приходиш і виходиш, коли забажаєш, тільки би не шуміти.

Вони встали, тихо відійшли в тінь і попрямували до дверей. Сем залишився у Залі: він міцно спав із усмішкою на обличчі. Фродо, хоч і радів із нагоди побути з Більбо, проте йому було шкода покидати Залу. Вони переступали поріг, коли чистий голос заспівав.

А Елберет Ґілтоніель,

сіліврен пенна міріель

О менел аґлар елснат!

На-гайред палан-діріель

О галадреммін еннорат,

Фануїлос, ле ліннатон

Неф аер, сі неф аерон!

Фродо зупинився на мить і озирнувся. Елронд сидів у кріслі, й на його обличчі відсвічувало полум'я, мов сонце на деревах. Поруч сиділа панна Арвен. Зі здивуванням Фродо побачив біля неї Араґорна; темний плащ був відкинутий за спину, а на собі він мав ельфійську кольчугу з зіркою на грудях. Вони розмовляли, і раптом Фродо здалося, що вона повернулася до нього, і світло її очей здалеку пронизало його серце.

Він завмер зачарований, а ніжні звуки ельфійської пісні лилися потоком чистих самоцвітів слів і мелодії.

— Це пісня для Елберет, — пояснив Більбо. — Вони співатимуть цю й інші пісні Благословенного Краю багато разів. Ходімо!