Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— А це, — сказав Елронд, повертаючись до Ґандалфа, — Боромир, чоловік із Півдня. Він прибув на світанку просити поради. Я запросив його на Раду, бо тут він отримає відповідь на свої запитання.

Не все, про що говорили і що обговорювали на Раді, варто переповідати. Чимало йшлося про події в зовнішньому світі, особливо на Півдні та на широких просторах на схід від Гір. Про це Фродо чув уже багато; а от історія Ґлоїна була для нього нова, і Фродо слухав гнома уважно. Виявлялося, що серед розкоші творінь їхніх рук серця гномів Самітної Гори зазнавали тривоги.

— Минуло вже багато років, — сказав Ґлоїн, — відколи тінь неспокою впала на наш народ. Як вона прийшла, того ми не помітили. Гноми почали перешіптуватися: ми, мовляв, утиснуті у вузькі нори, а в широкому світі знайдуться багатші та розкішніші місця. Дехто заговорив про Морію: надзвичайні творіння наших батьків, «Казаддум» нашою мовою — нині нам вистачить і сили, й кількості, щоби туди повернутися.

Ґлоїн зітхнув.

— Морія! Морія! Чудо Північного світу! Надто глибоко ми там копали і пробудили безіменний страх. Довго стояли просторі маєтки порожні, покинуті дітьми Даріна. Але тепер ми знову про них заговорили, з тугою та з острахом, бо впродовж багатьох поколінь жодний гном не наважувався вступити у ворота Казад-дума, крім Трора, але і той загинув. Урешті Балін прислухався до тих нашіптувань і зважився йти; хоча Даїн відпустив його неохоче, він пішов на південь, узявши зі собою Орі й Оїна, і ще багатьох із нашого народу.

Це трапилося близько тридцяти років тому. Якийсь час до нас доходили добрі новини: ми дізналися, що до Морії дійшли і розпочали там великі роботи. А потім запала мовчанка, й відтоді з Морії ми не почули ні слова.

Близько року тому до Даїна прибув посланець, але не з Морії, а з Мордору: вершник серед ночі, котрий викликав Даїна до брами. Саурон Великий, сказав він, шукає нашої дружби. За це він подарує персні, як у давнину. Й одразу вимагав повідомити про гобітів, хто вони такі й де мешкають. «Бо Сауронові відомо, — сказав він, — що колись ви знали одного з них».

І це нас дуже стурбувало, і ми нічого не відповіли. І тоді він стишив свій злісний голос, а міг би — то й посолодив би. «А як невеличку запоруку вашої майбутньої дружби Саурон просить, — сказав він, — аби ви знайшли того злодія, — саме так він і сказав, — і забрали в нього, силоміць чи ні, маленький перстеник, найменший із перстенів, який він колись украв. Це просто дрібничка, яку вподобав собі Саурон, і запорука вашої доброї волі. Знайдіть його — і вам повернуть три персні, якими володіли ваші предки, й усі володіння Морії будуть ваші навіки. Тільки розвідайте про цього злодія, чи живий він іще і де він, і матимете велику нагороду та вічну дружбу від Володаря. Відмовитеся — буде вам гірше. Відмовляєтеся?» Це слово він просичав по-зміїному, і всі, хто стояв поряд, здригнулися, та Даїн мовив: «Я не кажу ні «так», ані «ні». Я розгляну цю пропозицію і обдумаю, що ховається за гарною оболонкою». «Добре, думай, та не надто довго», — сказав посланець. «Час я маю і думатиму, скільки захочу», — відповів Даїн. «Поки що маєш», — сказав посланець і зник у темряві.

Від тієї ночі в серцях наших вождів запала тривога. Навіть якби голос посланця не був такий злісний, слова його несли нам загрозу та обман; бо ми вже знали, що та сила, яка відновилась у Мордорі, не змінилась, а в давнину вона завжди нас зраджувала. Двічі прибував посланець і повертався без відповіді. Утретє і востаннє, за його словами, прийде незабаром, до кінця цього року.

Отож мене нарешті послав Даїн попередити Більбо, що його розшукує Ворог, і довідатися, якщо це можливо, чому він прагне цього персня, цього найменшого з перстенів. Нам також потрібна порада Елронда. Бо Тінь розростається і насувається. Ми виявили, що посланці також приходили до короля Бранда в Долі і що він переляканий. Ми боїмося, що він може піддатися. На його східних кордонах уже збирається на війну. Якщо ми не дамо відповіді, Ворог може кинути підлеглих йому людей і на Бранда, і на Даїна.

— Дуже добре, що ти прийшов, — сказав Елронд. — Сьогодні ти почуєш усе, щоби зрозуміти задуми Ворога. Вам залишається тільки опиратися — навіть без надії на перемогу. Та ви не самі. Ти дізнаєшся, що ваші тривоги — це лише частка тривоги всього західного світу. Перстень! Що ми робитимемо з Перснем, із найменшим із перснів, дрібничкою, яку вподобав собі Саурон? Його долю ми і повинні вирішити.

Саме з цією метою вас і покликано сюди. Покликано, кажу я, хоча я не кликав вас до себе, чужинці з далеких земель. Ви прийшли, і вас тут зустріли, якраз вчасно, на перший погляд, випадково. Та це не так. Повірте, що так призначено, щоби ми й ніхто інший знайшли спосіб протистояти загрозі, що нависла над світом.

Тому зараз будемо говорити відверто про речі, які ще кілька днів тому були відомі лише небагатьом. І спочатку, щоб усі зрозуміли, в чому полягає загроза, Історія Персня буде розказана від початку аж до нинішнього дня. І цю історію почну я, хоча закінчать її інші.

І всі стали слухати, як Елронд чистим голосом розповідав про Саурона та Перстені Влади і про те, як їх давним-давно було викувано у Другу Епоху світу. Частина цієї історії була декому відома, та вся — нікому, і багато нажаханих і здивованих очей дивилося на Елронда, коли він розповідав про ельфійських ковалів Ереґіону та їхню дружбу з Морією і про їхню жадобу знання, через яку Саурон заманив їх у пастку. Бо в ті часи він не був злий на вигляд, вони приймали його допомогу і досягли великого вміння в ремеслах, а він тим часом вивчив усі їхні таємниці і зрадив їх, таємно викувавши у Вогняній Горі Єдиний Перстень, аби стати їхнім владарем. Та Келебрімбор довідався про це і заховав Три викувані ним Персні; тоді спалахнула війна, край був спустошений, а ворота Морії зачинилися.

Далі крізь усі ті роки він простежив шлях Персня; але оскільки та історія викладена в інших книжках, навіть самим Елрондом, тут ми її не переповідаємо. Це довга історія, сповнена вчинків великих і жахливих, і хоча коротко переповідав її Елронд, коли закінчив, сонце піднялося високо в небі.

Говорив він про Нуменор, про його славу та падіння, про повернення королів до Середзем'я з морської далечі, принесених на крилах бурі. Потім Еленділ Високий і його могутні сини, Ісілдур і Анаріон, стали великими правителями; на Півночі вони заснували Арнор, а на Півдні, біля гирла Андуїну, — Ґондор. Та Саурон із Мордору напав на них, і вони уклали Останній Союз ельфів і людей, дружини Ґіл-ґалада й Еленділа поєдналися в Арнорі.

Тут Елронд трохи помовчав і зітхнув.

— Я добре пам'ятаю пишноту їхніх знамен, — сказав він. — Це нагадало мені славу Прадавніх Часів і дружини Белеріанда — стільки зібралося вельмож і полководців. Але не таке численне і не таке прекрасне було те військо, як у дні поруйнування Тангородріму, коли ельфи думали, що зло знищене навіки. Усе було зовсім не так.

— Ти пам'ятаєш? — запитав Фродо, не стримавши подиву і висловивши думку вголос. — А я думав… — він затнувся, коли Елронд повернув до нього голову, — я думав, що Ґіл-ґалад давним-давно загинув.

— Це справді так, — серйозно відповів Елронд. — Але моя пам'ять сягає навіть Прадавніх Часів. Еаренділ був моїм батьком, котрий народився в Ґондоліні ще до його падіння; а моєю матір'ю була Елвінґ, донька Діора, сина Лутієни з Доріату. Я бачив три епохи на Заході світу, і багато поразок, і безліч безплідних перемог.