Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— Я чешу свої коси двічі на день, — провадила Маг, рвучко труснувши своєю вогнисто-рудою гривою.

Вона нахилилася до Живчика.

— Скоро, — прошепотіла вона, — вони в мене повилазять. Геть, до останньої волосинки. І я тоді стану й собі мегерою. Достоту, як мамуся.

Живчик співчутливо кивнув.

— Жду не діждуся! — вигукнула вона, неабияк здивувавши Живчика. — Мегера! Ти можеш собі уявити, мій маленький, любий Живчику! — вона відклала гребінця. — Ні, — провадила вона, — звісно ж, не можеш. До того ж ти хлопець. А хлопці…

Маг замовкла, бо саме відкорковувала якусь маленьку плящину, а тоді линула собі в долоню трохи густої жовтої рідини. Вона мала гострий солодкавий запах, і коли Маг утирала її Живчикові в чуба, шкіру на потилиці почало пощипувати, а в очах закололо.

— …не можуть бути мегерами, — вона знову змовкла. Потім, зібравши частину волосся в невеличкий жмуток, розділила його на три тоненькі пасемця і почала заплітати в косицю. — Мумсі каже, така сила отого кореня. Матінки Дуба-кривавника, або скорочено — Кривавниці, — додала вона побожно.

Живчик здригнувся на саму згадку про кровожерне хиже дерево, яке ще не так давно мало не вкоротило йому віку. І вдячно провів рукою по хутру накидки.

— Це той рожевуватий корінь, який ми бачили дорогою сюди, — вела вона далі, заколюючи намистинами готову косицю. — Пам’ятаєш? Той корінь, про який я тебе попереджувала, щоб ти ніколи його не їв. Він отруйний для чоловіків, розумієш? Смертельно небезпечний, — ледь чутно прошепотіла вона. — Але не для нас, жінок, — додала Маг.

Вона заходилася коло другого жмутка, і Живчик почув, як вона реготнула.

— Саме сила кореня і робить мамусю та решту всіх такими великими і дужими. «Поки є Кривавниця на світі, поти всі мегери будуть ситі». Це така приказка.

Живчик здригнувся. «Поки є Кривавниця на світі…» Щойно Маг сказала те, що він і так відчував нутром. Маг не переставала заплітати і заколювати його волосся, і в животі хлопцеві крутило та млоїло.

— О Живчику, тепер ти починаєш виглядати ловкеньким, — сказала Маг. Живчик скривився. — Звичайно, — провадила вона в задумі, — чоловіки печерники не в захваті від того, що все саме так. Жахливі, кістляві, боягузливі, худющі, пронозливі — ось які ці створіння, — сказала вона, гидливо морщачи носа, і зітхнула. — Та зрештою, і таке добро для чогось та придасться. Кінець кінцем, мусить же хтось куховарити, клопотатися прибиранням!

«Дякувати Небу, — подумав Живчик, — що я тільки жива іграшка».

— Якось вони спробували учинити бунт, — провадила Маг, — Давно, коли мене ще й на світі не було. Здається, вони зібралися всі гуртом і намагалися запалити Матір Кривавницю. Мегер це страшенно розлютило. Вони віддухопелили печерників, геть ізсинили, авжеж. Відтоді палії вже сидять і не рипаються! — закінчила вона і неприємно засміялася. — Купка мерзенних покидьків!

Живчик відчув, як вона нанизала йому на косицю ще три намистини.

— Хоч би що там було, — заговорила Маг тихіше, — а сьогодні головне коріння добре охороняється. — провадила вона вже майже безгучно.

— Готово! — оголосила дівчинка. — Ану лиш повернися, хай я на тебе гляну.

Живчик обернувся.

— Розкіш! — мовила Маг. — Ну що ж, любесенький Живчику. Тепер саме час подумати про сніданок.