Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— Ну будь ласка, мамусю. Будь ласочка! — благала Маг.

— Ну, якщо тобі вже так припекло, — втомлено промовила мамуся, збираючи з підлоги розкладений папір. — Однак тримай його на повідцю, — вона обійшла Живчика кругом і обдарувала його поглядом налитих кров’ю очей. — Горе тобі, якщо ти встругнеш що-небудь — хоч би що то було, — що зіпсує моїй Маг такий урочистий день!

Надворі витав дух очікування. На стежках довкола озера було повно печерниць, які йшли туди само, куди й вони. Кількох Живчик упізнав — то були їхні сусідки. Деяких він бачив уперше.

— Поглянь-но, з якої далечі вони поприходили, — мовила захоплено Маг.

Обійшовши озеро, вони добулися огорожі у вигляді великого замкненого кола. При вході з охороною тинялися купки млявих чоловіків-печерників. Мамуся торувала собі шлях крізь їхні лави, а вони жалібно скиглили і падали перед нею ниць.

— Тримайся поруч, Живчику, — кинула Маг і смикнула за повідець.

Отак утрьох вони зайшли за огорожу. Щойно забачивши цю трійцю, натовп, який уже заповнив увесь простір усередині огорожі, вибухнув вітальним ревом. Маг похнюпила голову і сором’язливо всміхнулась.

Живчиковим очам відкрилося видовище, в яке було важко повірити. Сила-силенна всілякого коріння, звисаючи згори, біля землі перепліталася, утворюючи величезну баню. Обступивши її, рука в руку стояли мегери, і на їхніх помережених татуюванням тілах грало рожеве світло.

Мамуся взяла Маг за руку.

— Ходімо, — сказала вона малій.

— Гей, там, — гукнув хтось із охоронців. — Отому звірятку до Внутрішньої святині зась.

Мамуся помітила повідець, ще й досі намотаний на другу руку Маг.

— Звісно, зась, — сказала вона. Вона вирвала кінець повідця і міцно прив’язала його до однієї з кореневих закарлюк. — Забереш його пізніше, — сказала вона, гортанно хихикнувши.

Цього разу Маг жодним рухом не намагалася спинити матір. Немов у трансі, вона вступила в розрив у кільці зімкнутих рук, і подалася під склепіння, утворене коренищами. Вона не озиралася.

Живчик через щілини між корінням спостерігав за дійством. У самому центрі стояв цідильний корінь. Товстий та вузлуватий, він світився яскравіше, ніж решта коренів. Маг — його маленька Маг — стояла спиною до нього. Очі її були заплющені. Аж ось мегери затягли:

О! Ма-ма, Матінка Кривавниця!

О! Ма-ма, Матінка Кривавниця!

Вони все співали й співали, все голосніше й голосніше, аж поки їхній спів перейшов ув оглушливе ревіння, від якого задвигтіла печера. Живчик затулив вуха руками. Маг біля кореня стала вихилятися і корчитись.

І враз какофонія вщухла. Запала непевна тиша. Живчик бачив, як Маг повернулася обличчям до кореня. Звела руки догори. Підвела голову.

— Окропи мене кров’ю! — галаснула вона.