Наростень був хрумкий та соковитий. Смаком він нагадував смажені горіхи.
— Ум-м-м, — пробурмотів Живчик і промовисто облизнувся. Маг усміхнулась і продовжила розповідь.
— Оці штуки ми сушимо і мелемо на борошно, — пояснювала вона. — А оце подрібнюємо і переробляємо на папір. Оце добре горить. А це… — почала вона, зупинившись біля бульбастого кореня, кольором схожого на м’ясо. — Дивно, — сказала вона, насупившись. — Я й не знала, що воно може рости в лісі, — повернувшись до Живчика, вона зміряла його поглядом з голови до п’ят. — Живчику, — мовила вона суворо. — Ніколи, чуєш, ніколи не їж цих бульб.
Трохи далі вони надибали місце, де більшу частину сторчового коріння вирізано так, що навколо озера — глибокого, із темною водою — утворилася чимала прогалина. Заціліле ж коріння п’ялося вгору від долівки, утворюючи бані та всілякі чудернацькі сплети. Між ними висіло чимало величезних капсул, осібних, але сполучених із сусідськими. Круглі, тілесного кольору, з маленькими темними отворами, ці чарунки утворювали житловий пагорб, подекуди сягаючи височини п’ятиповерхового будинку.
— А це печерунки, де ми живемо, — похвалилася Маг. — Ходи зі мною.
Живчик подумки всміхнувся. Маг уже не скубла його за чуприну. Отже, починала довіряти хлопцеві.
Живчик виявив, що капсули виготовлені з товстого матеріалу, схожого на папір, як і сукня мамусі Маг. Він хрустів під ногами, коли Живчик ставав на якесь із численних з’єднань, а якщо постукати по круглій стіні, та лунко видзвонювала.
— Не роби цього! — гостро сказала Маг. — Сусіди образяться.
Капсула Маг була по ліву руку на самому вершечку і всередині виявилася куди більшою, аніж видавалося знадвору. Крізь стіни від коріння цідилося кремове сяйво. Живчик принюхався. У повітрі пахло цинамоном.
— Мабуть, ти втомився, — заявила Маг. — Твоє місце отут, — сказала вона, показуючи на кошик. — Мамуся не любить, коли звірята сплять на моєму ліжку, — вона лукаво посміхнулась. — Але мені це подобається! Ну ж бо, стрибай, — сказала вона, плескаючи по краю ліжка. — Я не скажу їй, якщо ти не пробовкаєшся, — пообіцяла вона і залилася сміхом.
Живчик зробив, як йому велено. Може, цього й не можна було робити, але товстий паперовий матрац був такий м’який і теплий… Живчик відразу ж провалився у глибокий сон без сновидінь.
За кілька годин — у постійному сяйві жител печерниць не було ані дня, ані ночі — він прокинувся від того, що хтось гладив його по голові. Він розплющив очі.
— Добре спиться? — весело запитала Маг. Живчик рохнув.
— Гаразд, — сказала вона і зіскочила з ліжка. — На нас чекає сила роботи. Ми приготуємо чогось попоїсти з отих нароснів та молока з коренищ, того самого, що націдили на сніданок. Потім, коли ми за собою приберемо, допоможемо мамусі наробити паперу. Останнім часом сила-силенна дівчат обернулися у справжніх мегер, і на вбрання бракує матеріалу.
— А потім, якщо будеш розумненьким, — провадила Маг, навіть не перевівши подиху, — ми підемо гулятки. Але найперше, — вона потермосила Живчикові чуба і м’яко перебігла пальцями по його щоці. — Найперше, любесенький Живчику, я хочу, щоб ти був ловкенький.
Живчик тяжко зітхнув і з нещасним виглядом почав дивитись, як Маг порається біля маленької шафки. За мить вона повернулася, несучи повну тацю якихось кришеників та обрізків.
— Ось, — сказала вона, ставлячи тацю на долівку. — А тепер ходи сюди і сідай.
Живчик скорився її наказові не дуже охоче.
Маг зачерпнула пригорщу м’якого сірого губчастого волокна з якогось кореня, змочила хлопцеві голову водою, заздалегідь принесеною з озера, і напахтила його рожевим коренем. Відтак, висушивши чуба, вона сприснула його якоюсь темною пахучою пудрою. Коли Живчик чхнув, Маг утерла йому мокрого носа носовичком.
Вони мають мене за ніщо, думав Живчик, сердито відвертаючись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У нетрях Темнолісу» автора Пол Стюарт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу“ на сторінці 61. Приємного читання.
TextBook