О! Ма-ма, Матінка Кривавниця!
О! Ма-ма, Матінка Кривавниця!
Вони все співали й співали, все голосніше й голосніше, аж поки їхній спів перейшов ув оглушливе ревіння, від якого задвигтіла печера. Живчик затулив вуха руками. Маг біля кореня стала вихилятися і корчитись.
І враз какофонія вщухла. Запала непевна тиша. Живчик бачив, як Маг повернулася обличчям до кореня. Звела руки догори. Підвела голову.
— Окропи мене кров’ю! — галаснула вона.
Ще не вщухла луна від її голосу, як у бані раптом зайшла якась зміна. Мегери затамували подих. Живчик перелякано відскочив — корінь, до якого він був припнутий, починав міняв колір. Живчик озирнувся. Усе величезне сплетіння коренищ висявало густим криваво-червоним кольором.
— Слава! — загорлала мамуся. — Слушна година для нашої доні, для Маг.
Вона вихопила зі згортки свого паперового одіння якийсь невеличкий предмет. Живчик поглянув скоса на нього. Предмет скидався на чопика від барила. Мамуся приставила його до головного кореня, що пульсував червоним світлом, і ударом кулака загнала на місце. Потім, усміхаючись до Маг, показала на землю.
Маг стала навколішки перед чопиковим отвором, задерла голову і широко роззявила рота. Мамуся повернула засувку, і з отвору відразу ж ринув струмінь червоної пінявої рідини. Струмінь падав дівчині на голову, стікав по спині, по руках, по ногах. Живчик бачив, як у багряному світлі плечі Маг то зводяться, то опускаються.
«Вона п’є цю погань!» — здригнувся хлопець.
Маг тим часом пила, пила і пила; вона видудлила вже стільки, що Живчикові здавалося, ніби ще трохи — і мала лусне. Нарешті Маг зробила глибокий ковток, і голова її впала на груди. Мамуся перекрила потік рідини. Маг непевно звелася на ноги. Живчик затамував подих. Тоненька білошкіра дівчинка починала розпухати.
Вгору, вшир — її тіло росло навсібіч. Ось уже легенька сукня, в яку вона була одягнута, затріщала по швах і впала на землю, а дівчинка все росла і росла. Здоровенні плечі, рельєфні м’язи, товстелезні ноги… А голова!.. Вона вже була чималенька, коли раптом волосся — вся вогненно-руда кучма — осипалося на землю. На цьому перетворення закінчилось.
— Вітаємо! — промовила мамуся, загортаючи новоявлену мегеру у щойно пофарбоване одіння.
— Вітаємо! — гарикнуло коло її сестер-мегер.
Маг на знак подяки повільно обернулася. Живчик похолов із жаху. Куди поділася та худенька бліда дівчина, яка опікувалась ним, яка любила його? Її не було. На її місці стояла страхітлива, жахлива мегера-печерниця. Лишилося тільки вкрити її татуюванням, і вона виглядатиме достоту, як її мамця.
Маг озиралася далі. Ось її погляд зустрівся із Живчиковим. Вона усміхнулася. Живчик усміхнувся у відповідь. Може, вона й не змінилася — внутрішньо, звісно. З рота Маг висолопився товстий, мов кусень печінки, слинявий язик і облизнув зморшкуваті губи. Її налиті кров’ю очі палали.
— Ти, мале паскудне ледащо! — прогарчала вона.
Живчик із жахом оглянувся назад. Невже вона може йому таке казати? Своїй живій іграшці? Своєму «любому Живчикові»?
— Маг! — закричав він. — Маг, це я!
— А-а-а-а! — загарчала мамця. — Я так і знала, що воно цвенькає.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «У нетрях Темнолісу» автора Пол Стюарт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу“ на сторінці 66. Приємного читання.
TextBook