Розділ 13 ДОРОГА ЗРАДЛИВИХ

— О… я попрошу Його простити, звісно, попрошу, — швидко проказав Деві, злазячи з ліжка, переконаний із сердитого тону Енн, що цього разу він таки сказав щось жахливе. — Я попрошу Його, звісно, Енн. Боже, мені дуже шкода, що я сьогодні чинив погано, і я старатимуся по неділях бути хорошим, і прости мені, будь ласка. Ось, Енн, я попросив.

— А тепер будь чемним хлопчиком і біжи спати.

— Добре. І знаєш, я тепер більше не нещасний. Мені вже краще. Добраніч, Енн.

— Добраніч.

Енн опустилася на подушки й зітхнула з полегкістю. Ох… як хочеться… спати! Та наступної ж миті знову долинув голос:

— Енн!

Біля її ліжка стояв Деві. Енн насилу розклепила повіки.

— Що таке, маленький? — запитала вона, щосили намагаючись приховати роздратування в голосі.

— Енн, а ти бачила, як пан Гаррісон уміє чвиркати крізь зуби? Може, коли я буду часто вправлятися, то й сам так навчуся, га?

Енн сіла в ліжку.

— Деві Кіт, — мовила вона, — негайно йди спати, і щоб я тебе цієї ночі більше не бачила. Негайно!

Деві слухняно пішов і чемно заснув.