Розділ 13 ДОРОГА ЗРАДЛИВИХ

— І взагалі я більше не терпітиму наказів пані Лінд, — затявся Деві. — Енн і Марілла можуть мені вказувати, а вона — ні. І я робитиму все, що вона забороняє. От побачиш!

І в похмурому впертому мовчанні, попід нажаханим поглядом Дори він зійшов із трав’янистого узбіччя прямісінько в м’яку глибочезну куряву, що її утворили на дорозі чотири спекотних, посушливих тижні, і закрокував по ній, дошкульно човгаючи ногами, поки його не огорнула велетенська хмара пилюки.

— Це тільки початок, — урочисто оголосив Деві. — Я ще стоятиму на ґанку довго-довго й базікатиму з усіма, з ким тільки зможу, і крутитимусь, шепотітимусь, і скажу, що не знаю вірша. І ще візьму й просто зараз викину всі гроші на пожертви.

І він зловтішно шпурнув обидві монети за паркан ферми Баррі.

— Це диявол тебе підбурив, — докірливо мовила Дора.

— Ні, — гнівно відказав Деві, — це я сам собі вирішив. І я ще придумав. Я взагалі не піду ні до недільної школи, ні до церкви. Я піду гратися з Коттонами. Вони мені вчора сказали, що теж не підуть до недільної школи, бо їхня мама кудись поїхала й тепер ніхто їх не змусить. Ходімо, Доро, побавимося.

— Я не хочу, — запротестувала Дора.

— Підеш, — відповів Деві. — Бо я розкажу Маріллі, що Френк Белл поцілував тебе в понеділок у школі.

— Що ж я могла вдіяти? Я не знала, що він хоче мене поцілувати, — запхинькала Дора, вкриваючись пекучим рум’янцем.

— Але ти не дала йому ляпаса, і навіть зовсім нітрохи не розсердилася, — мовив Деві. — І це я теж розкажу, якщо не підеш зі мною. Ходімо коротшим шляхом, через поле.

— Я боюся тих корів, — заперечила сердешна Дора, сподіваючись хоч так утекти.

— І чого б то ти боялася корів, — пирхнув Деві. — Ти ж старша за них обох.

— Але вони більші за мене, — відповіла Дора.

— Та що вони тобі зроблять? Ходімо. Ну, от і чудово. Коли я виросту, то взагалі не ходитиму до церкви. Я й сам зможу потрапити на Небеса.

— Ти потрапиш у геть інше місце, якщо порушиш день суботній, — тужливо бурмотіла Дора, плентаючись за ним проти власної волі.

Проте цього Деві не боявся — поки що. Пекло було так далеко, а радість від риболовлі з малими Коттонами — так близько. Якби ж то ще Дора не була така тютя! Вона раз по раз оглядалася назад і, здавалося, могла щомиті заплакати, а це псувало хлопчині всю забаву. Цур їм, тим дівчатам! Цього разу Деві не згадав чортів навіть подумки. Він не картався — поки що — тим, що зробив це одного разу, та все ж вирішив не спокушати Незвіданих Сил удруге протягом дня.

Малі Коттони, що гралися на задньому дворі своєї ферми, привітали Деві радісними вигуками. Піт, Томмі, Адольфус та Мірабел Коттон були вдома самі — мати й старші сестри поїхали. Дора тішилася, що бодай Мірабел була вдома, тож їй не доведеться бути єдиною дівчинкою в хлопчачому товаристві. Утім, Мірабел і сама була, мов хлопчисько — галаслива, засмагла й збитошна. Але вона принаймні носила спідниці.

— Ми прийшли рибалити! — оголосив Деві.

— Ура! — закричали Коттони й кинулися копати черв’яків. Попереду мчала Мірабел із бляшанкою в руках. Дорі хотілося сісти й розплакатися. І чого тільки той гидкий Френк Белл надумав її цілувати? Тепер через нього вона не могла покинути Деві й піти до улюбленої недільної школи.

Звісно ж, вони не насмілилися рибалити на ставку, де їх могли би побачити ейвонлійці, йдучи на службу до церкви. Мусили сховатися понад струмком у лісі за фермою Коттонів. Утім, він аж кишів фореллю, і всі вони пречудово розважилися — принаймні Коттони, та й Деві, здавалося, теж. Він обачно роззувся й стягнув з ніг панчохи, а в Томмі Коттона позичив старий засмальцьований костюм. У такому вбранні можна було не боятися лісової грязюки й боліт. Дора, натомість, була явно й відверто нещасна. Вона пленталася за рештою від затоки до затоки, притискаючи до грудей свою Біблію та підручник і з тяжким серцем згадуючи свій улюблений клас, де мала б сидіти в цю хвилину перед учителькою, яку вона обожнювала. Але вона осьдечки, блукає лісом із цими напівдикими Коттонами, стараючись не промочити ніг, не забруднити й не порвати гарненького білого платтячка. Мірабел запропонувала була позичити їй фартуха, та Дора презирливо відмовилася від такої ласки.