Розділ 22 ВЕСНА ТА ЕНН ПОВЕРТАЮТЬСЯ В ЗЕЛЕНІ ДАХИ

ВЕСНА ТА ЕНН ПОВЕРТАЮТЬСЯ В ЗЕЛЕНІ ДАХИ

Одного прохолодного весняного вечора на стінах кухні Зелених Дахів витанцьовували тіні й відблиски камінного вогню. Крізь відчинене східне вікно долинали тихі й ніжні вечірні звуки. Марілла сиділа біля каміна — принаймні тіло її перебувало там. Але подумки вона блукала старими шляхами, і ноги її були знову молоді й сильні. Останнім часом Марілла провела так багато годин, у які мусила, як сама вважала, в’язати для двійнят.

— Старію, напевне, — мовила вона.

Насправді ж за минулі дев’ять років Марілла майже не змінилася, хіба що схудла, і фігура її стала ще більш кутаста, та й у волоссі, скрученому в незмінну тугу дульку, проштрикнуту двома шпильками — чи не були то ті самі шпильки? — побільшало сивини. Проте вираз її обличчя був уже зовсім інший: риси вуст, що раніше хіба натякали на почуття гумору, дивовижно пом’якшали, очі стали лагідніші, а усмішка — частіша й ніжніша.

Марілла думала про минуле своє життя: суворе, та все ж доволі щасливе дитинство, про мрії, що їх вона ревниво приховувала, про марні сподівання дівоцтва, про сірі й одноманітні роки зрілого життя. І про приїзд Енн — жвавої, палкої дитини з розвиненою уявою і спраглим любові серцем, дитини, що принесла із собою новий світ образів і фантазій, яскраві барви, тепло та світло, з якими сіра порожнеча існування розквітла, мов троянда. Марілла відчувала, що зі своїх шістдесяти років насправді жила вона лише ті дев’ять, що минули після появи Енн у її домі. І завтра ввечері Енн знову буде тут.

Кухонні двері відчинилися. Марілла підвела очі, сподіваючись побачити пані Лінд. Та перед нею стояла Енн — висока, з вогником в очах і букетом фіалок та пролісків.

— Енн Ширлі! — вигукнула Марілла. Уперше в житті вона здивувалася так, що не змогла стримати своїх почуттів: схопила свою дівчинку в обійми і, зім’явши квіти, притиснула її до грудей, ніжно цілуючи руді коси й миле обличчя. — Я чекала тебе тільки завтра. Як ти дісталася з Кармоді?

— Пішки, найдорожча Марілло. Хіба не робила я так десятки разів, коли навчалася ще в семінарії? Завтра поштова карета доставить мою валізу. Я раптом так захотіла швидше опинитися вдома, що приїхала на день раніше. О, це була така гарна прогулянка в травневих сутінках! Я затрималася на пустищі й зібрала ці проліски, а тоді пішла через Долину Фіалок — вона зараз так рясно цвіте… які ж вони гарні, мовби кольором їх налило саме небо. Понюхайте, Марілло — насолодіться їхнім ароматом.

Марілла із чемності понюхала, проте Енн її цікавила явно більше, аніж фіалки.

— Сідай, дитино. Ти, напевно, дуже втомилася. Зараз я дам тобі повечеряти.

— Як гарно сходив нині місяць поза пагорбами, Марілло! І — ох, як солодко співали жаби всю дорогу з Кармоді. Я люблю їхню музику. З нею пов’язані усі мої найщасливіші спогади про минулі весняні вечори. І про той вечір, коли я щойно вперше приїхала сюди. Ви пам’ятаєте, Марілло?

— Пам’ятаю, — виразно проказала Марілла. — Навряд чи я колись його забуду.

— Того року вони так невгамовно виспівували на болоті й біля струмка. Я слухала їх надвечір при вікні у своїй кімнаті й дивувалася, що їхній спів може бути такий радісний і сумний водночас. Як добре бути вдома! У Редмонді було чудово, у Болінброку — розкішно, та все ж Зелені Дахи — це рідний дім.

— Я чула, що Гілберт не приїде цього літа додому, — сказала Марілла.

— Ні, — щось у тоні Енн змусило Маріллу глянути на неї пильніше, проте увага дівчини, здавалося, була прикута до букета, який вона саме ставила у вазу. — Погляньте, хіба вони не дивовижно гарні? — квапливо заговорила Енн. — Рік — мов книжка, правда, Марілло? Весняні сторінки написані пролісками й фіалками, літні — трояндами, осінні — червоними кленовими листками, а зимові — гостролистом і вічнозеленими гілками сосон.

— Чи добре Гілберт склав іспити? — не вгавала Марілла.

— Дуже добре. Він був найперший у своїй групі. А де ж двійнята і пані Лінд?

— Рейчел і Дора в пана Гаррісона, Деві в Болтерів. А ось і він, здається, біжить.

Деві увірвався в кухню, побачивши Енн, зупинився, а тоді кинувся до неї з радісним криком.