Розділ 8 Втручається панна Корнелія

Аж тут у Долину Райдуг прибігла засапана Нен.

— Ох, Мері, я маю новини для тебе! Пані Еліот була на тім боці затоки, і знаєш, що? Пані Вайлі померла — її знайшли мертвою в ліжку того ж ранку, як ти втекла! Тепер ти не муситимеш до неї вертатися.

— Померла! — заціпеніла Мері; потім здригнулася й кинулася до Уни. — Гадаєш, то все через мої молитви? Коли так, то я більше ні разу не помолюся, скільки житиму! Тепер її привид повернеться й буде мені дошкуляти!

— Ні, Мері, ні, — утішливо мовила Уна. — Адже пані Вайлі померла задовго до того, як ти почала молитися.

— Це правда, — відказала Мері, насилу оговтуючись. — Але ж я й перелякалася! Не хочу думати, що від моїх молитов хтось помер. Я й не думала просити в молитві, щоб вона вмерла. І вона мовби не з тих, що вмирають. А пані Еліот сказала, що зі мною буде?

— Певно, тобі доведеться повернутися в сиротинець.

— Я так собі й думала, — буркнула Мері. — І знову мене віддадуть — комусь такому, як пані Вайлі. Ну, це я витримаю. Я дівка дужа.

— Я молитимуся, щоб ти залишилася тут, — прошепотіла Уна, вертаючись додому з Мері.

— Як собі хочеш, — рішучо сказала Мері, — а я вже не буду. Страх як мене це налякало. Гляди, що вийшло з тих молитов. Якби пані Вайлі вмерла вже після того, як я почала молитися, я була б винна.

— О ні, не була б, — мовила Уна. — Шкода, що я не можу пояснити тобі, Мері… але тато міг би, якби ти поговорила з ним.

— Нє, — відказала Мері, — не збагну я вашого татка й квит. Ходить собі й ходить, мене в очі не бачить. Я не пихата, але паплюжити себе не дам.

— Ні, Мері, тато зовсім не такий! Він і нас майже ніколи не бачить. Він просто завжди замислений, от і все. І я молитимуся, щоб ти лишилася жити в Чотирьох Вітрах — бо ти мені подобаєшся, Мері.

— Добре. Тільки щоб я більше не чула, що хтось від того помер, — застерегла Мері. — Я й сама хотіла б тут лишитися. Мені тут подобається… гавань і маяк, і ви всі, і Блайти також. Ви — мої єдині друзі, і страх як не хочеться їхати десь від вас.