— То, очевидячки, була сова, — незворушно виснувала Сьюзен.
Сова! Опісля такого малі Мередіти вже не могли вважати Сьюзен розумною жінкою.
— Воно було більше за цілий мільйон сов, — ридав Карл. О, як він невдовзі соромився цих своїх сліз! — І воно лізло огорожею… лізло, як Мері сказала… хотіло вхопити нас. Хіба сови лазять?
Розмарі обмінялася поглядами зі Сьюзен.
— Певно, вони побачили щось жахливе, — припустила вона.
— То я піду погляну, — спокійно озвалася Сьюзен. — Діти, не плачте. Хай що ви бачили, то не привид. Що ж до сердешного Генрі Воррена — він був би радий тихо спочити в могилі, коли вже там опинився. Він не схотів би вертатися, будьте певні. Панно Вест, якщо ви лишитеся тут і вгамуєте їх, я піду розвідаю, що там сталося.
І Сьюзен рушила в Долину Райдуг, відважно прихопивши вила, що стояли побіля паркана на заднім дворі, де лікар Блайт ворушив сіно вдень. Вила — то, звісно, не вельми помічна зброя проти привидів, та все ж вони часто-густо додають сміливості. Сьюзен не побачила нічого підозрілого в Долині Райдуг. Жодних білих прибульців не видно було в тінистім, геть зарослім бур’янами старім саду Бейлі. Сьюзен несхитно перетнула його й постукала держалном вил у двері маленького будиночка, де мешкала пані Стімсон із двома доньками.
Тим часом в Інглсайді Розмарі Вест цілком утішила пасторських дітлахів. Ті досі ще плакали від потрясіння, але кожному вже сяйнула перша цілюща підозра, що вони страхітливо пошилися в дурні. Після повернення Сьюзен діти остаточно в цім переконалися.
— Ну, я вже знаю, що то був за привид, — похмуро вишкірилася добра служниця, сідаючи в крісло-гойдалку з хустинкою замість віяла в руці. — Стара пані Стімсон лишила два простирадла в саду: розклала на тиждень попід модриною, щоб відбілити на сонечку. Огорожа там низька й трава чистіша. А нині саме пішла забирати. У руках мала в’язання, тож завдала їх на плече — аж раптом упустила шпицю. Мушу сказати, вона так її й не знайшла, але спочатку шукала в траві, коли це попри неї промчало троє дітей із таким криком, немовби хтось їх ужалив. Її, бідолашну, це так налякало, аж вона ні зрушити з місця не спромоглася, ні проказати хоч слово — припала до землі, сердега, поки за ними слід прохолов. Назад ледве додибала. Тепер її знай ліками напихають. Серце в неї й без того плохе… вона боїться до осені не оклигати.
Юні Мередіти пекли раку від сорому, здолати який їм не допомогло навіть розуміння й співчуття Розмарі. Вони тихенько подалися додому і, зустрівши коло хвіртки Джеррі, покаялися в мимовільній шкоді. Відтак на наступний ранок вирішили призначити збори виховного клубу.
— Правда ж, панна Вест була сьогодні дуже хороша? — запитала Фейт в Уни, уклавшись до ліжка.
— Так, — визнала Уна. — Шкода, що жінки змінюються, коли стають мачухами.
— Я не вірю в це, — віддано заперечила Фейт.
Розділ 31 Карл спокутує провину
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Діти з Долини Райдуг» автора Люсі-Мод Монтгомері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 30 Привид на кам’яній огорожі“ на сторінці 2. Приємного читання.