Розділ 18 Мері приносить жахливу звістку

— Ну, коли тобі добре, то й мені теж. А ви чули — стара Кітті Девіс вернулася була до церкви, сумирна, як та овечка, і ніхто не знає, чому. Зате всі кажуть, що Фейт змусила Нормана Дугласа повернутися. Його служниця розповідала, що ти ходила до нього й гаразд відчихвостила. Правда це?

— Я просто пішла й попросила його повернутися, — сором’язливо мовила Фейт.

— Ото ти хоробра! — захоплено відказала Мері. — Я дівка спритна, а й то не зважилася б на таке. Пані Вілсон сказала, що ви кричали одне на одного просто жахливо, але ти його переговорила й він тебе ледве не з’їв живцем. Слухай, а ваш татко завтра не правитиме служби?

— Ні. Вони поміняються з паном Перрі із Шарлоттауна. Тато нині поїхав туди, а пан Перрі приїде увечері в Глен.

— Я й думала, що це не просто так, хоча стара Марта нічого не пояснила. Таж недарма вона зарізала того півня.

— Півня? Якого півня? — скрикнула пополотніла Фейт.

— Не знаю, якого. Не бачила. Вона вийшла забрати масло, що я принесла їй від пані Еліот, і сказала, що різала півня в клуні до завтрашнього обіду.

Фейт підхопилася на рівні ноги.

— Це Адам… у нас немає іншого… вона вбила Адама!

— Не метушися ти. Марта сказала, що в різника цими днями м’яса катма, а кури всі невгодовані, ще й несуться, а вона мусила щось зготувати.

— Якщо вона вбила Адама… — Фейт рвонула схилом угору.

Мері знизала плечима.

— Тепер чи не здуріє від горя. Так вона любила того Адама. Його давно годилося зварити — буде тепер жорсткий, як підошва. Та не хотіла б я зараз опинитися на місці старої Марти. Онде як від люті побіліла. Уно, біжи за нею та спробуй утішити.

Мері вже рушила до Інглсайду з Нен і Ді Блайт, коли Уна зненацька підлетіла до неї й тицьнула в руку чотири кавалки жуйки.

— Ось тобі живиця, Мері, — сказала вона, і голос її здригнувся від каяття. — І я дуже рада, що в тебе така гарна муфта.

— Ну, дякую, — відповіла заскочена Мері. — Чудне дитя, еге? — звернулася вона до Нен і Ді, коли Уна зникла. — Та я завжди казала, що вона добросерда.