Розділ «Частина V»

— Лайза,— сказала вона. Я не відповів. Вона відразу ж усе збагнула, як уміють це лише жінки, і всміхнулася.— Це добре: Лайза і ти. Ти з Лайзою. Це... чудово.

На моєму обличчі не було емоцій, і її усмішка розтанула; вона знову опустила погляд на пісок.

— Тобі траплялося вбивати людей, Ліне?

— Коли? — запитав я, намагаючись вгадати, що вона має на увазі: Афганістан чи нашу сутичку з Чутою.

— Та хоч коли!

— Ні.

— Я рада,— голосно видихнула вона.— Добре було б...

Вона знову замовкла. Здалеку до нас долинав галас, радісний сміх, що перекривав рев духового оркестру. З океану пливла ніжна мелодія хвиль, а над головами лопотіло пальмове листя.

— Коли я прийшла туди... у його дім, в його кімнату, він стояв і всміхався мені. Він був... радий бачити мене. І на якусь мить я відмовилася від задуманого, мені здалося, що все минуло, аж я побачила в його усмішці... щось брудне. Він сказав: «Я знав, що тобі захочеться прийти ще раз...» — щось на зразок цього. І він... почав перевіряти, чи замкнені двері й вікна, щоб нас не накрили.

— Не треба, Карло.

— Коли він побачив пістолет, стало зовсім погано, тому що він почав... не благати про пощаду, ні, а просити вибачення. І мені було ясно: він чудово розумів... що він зробив зі мною, якого зла він мені завдав. Це було нестерпно. А потім він помер. Крові було не так і багато — я думала, буде значно більше. А більше я нічого не пам’ятаю, поки не отямилася в літаку поряд з Хадером.

Вона заспокоїлася. Я узяв спіральну мушлю з гостряком на кінці і стиснув її в руці, аж вона проткнула мені шкіру, а потім пожбурив додолу. Звівши голову, я побачив, що Карла понуро дивиться на мене.

— Що ти хочеш знати? — запитала вона.

— Чому ти ніколи не говорила мені про Хадербгая?

— Тобі потрібна гола правда?

— Зрозуміло.

— Я не могла тобі довіряти,— сказала вона, не дивлячись на мене.— Ні, не так. Я не знала, чи можу я тобі довіряти. Але тепер я, мабуть, знаю,— я могла довіритися тобі від самого початку.

— О’кей,— мовив я крізь зуби.

— Я намагалася сказати тобі. Я намагалася утримати тебе в Гоа — ти знаєш це.

— Все було б інакше,— кинув я, але потім зітхнув точно так, як і вона, і сказав спокійніше: — Все могло б бути інакше, якби ти сказала, що працюєш на нього, що ти завербувала мене для нього.