Розділ «Частина IV»

— А щоб тебе чорти вхопили! Де ти навчився так добре говорити на хінді? — запитав водій.— Здуріти можна, яар. Ти говориш, наче справжнісінький бомбейський злодюга! Просто фантастика!

— Так, це вражає, нехай йому всячина! — погодився другий, хитаючи головою.

— Покажіть гроші! — гаркнув я.

Обидва засміялися.

— Що за сміх? Я хочу побачити гроші.

Пасажир підняв сумку, що стояла долі, і відкрив її. Вона була набита невідомими мені купюрами.

— Що це за лайно?

— Гроші. Гроші, приятелю,— відповів водій.

— Це не гроші,— сказав я.— Гроші зеленкуваті, і на них написано «In God We Trust[135]». І ще на них повинен бути портрет померлого американця, тому що гроші випускаються в Америці. А це не гроші.

— Це нормальні гроші, якими всі користуються на Маврикії,— пробурчав пасажир, ображений недовірою до його валюти.

— Ці папірці не ходять ніде, крім Маврикія,— пирхнув я, пригадавши уроки Халеда Ансарі.— Це неконвертована валюта.

— Звісно, звісно, баба,— посміхнувся водій.— Але ми домовилися про все з Абдулом. У нас на цей момент немає доларів, вони всі пішли на інші операції. Тому ми розплачуємося місцевою валютою. Ти зможеш обміняти їх на долари дорогою додому.

Я затамував подих, щоб стримати своє обурення. Подивився у вікно Навколо нас вирувала зелена пожежа: під поривами вітру хиталися високі дерева такого ж кольору, як очі в Карли.

— Гаразд. Порахуймо. У мене десять книжок по сім тисяч баксів за штуку, разом сімдесят тисяч. Якщо прийняти курс тридцять маврикійських рупій за долар, то виходить два мільйони сто тисяч рупій. Воно й не диво, що у вас така здоровезна валіза. Прошу пробачити мене за тупість, джентльмени, але де, в біса, я зможу обміняти два мільйони рупій, не маючи обмінного сертифікату?

— Це не проблема,— відгукнувся водій.— У нас є свій хлопець на обміні. Першокласний фахівець, яар. Він обміняє гроші для тебе. Ми про це вже домовилися.

— Чудово,— всміхнувся я.— Поїхали до цього хлопця.

— Тобі доведеться їхати до нього без нас,— засміявся пасажир,— у Сингапур!

— У Синга... клятий... пур?! — закричав я.

Моє довго стримуване обурення нарешті вихопилося назовні.

— Не галасуй так! — заспокоїв мене водій.— Ми домовилися з Абдулом. Його це не турбує. Сьогодні він подзвонить тобі в готель. Ось тобі картка. Просто дорогою додому ти зазирнеш у Сингапур. Не зовсім по дорозі, але якщо ти спочатку заглянеш туди, а потім полетиш додому, то він опиниться по дорозі, правда ж? Коли ти зійдеш з літака в Сингапура тобі треба буде знайти цього хлопця — його адреса на картці. Він міняйло з ліцензією, працює на Хадера. Він обміняє тобі рупії на долари, і ти теж не турбуватимешся. Без проблем. Ти навіть отримаєш за це окрему винагороду, ось побачиш.