Розділ «Частина IV»

Прийди до мене, коханий, прийди до мене

Прийди до мене, коханий, прийди до мене

Натовп захоплено заревів. Ціла ватага хлопчаків прибирала перед ними камінці й галуззя, що валялися під ногами, й замітала вуличку віниками з пальмового листя. Почет із парубків йшов позаду танцівниць, махаючи над ними плетеними очеретяними віялами. Оркестранти в червоно-білих одностроях, що простували попереду, ще не почали грати, але вже наблизилися до місця шлюбної церемонії. Прабакер і Парваті сиділи на одному кінці помосту, Джоні з Ситою — на другому, З нагоди урочистої події з села Сундер прибули батьки Прабакера, Кишан і Рухмабаї. Їх поселили в хатині по сусідству з Прабакером; вони збиралися провести в Бомбеї цілий місяць. Вони сиділи перед помостом поряд з Кумаром і Нандитою Патак. На заднику за їхніми спинами був намальований величезний лотос, над головою висіли гірлянди кольорових лампочок.

Підійшовши до помосту, танцівниці зупинилися і тупнули ногами. Потім вони почали обертатися на місці за годинниковою стрілкою. Їхні підняті руки похитувалися, немов лебедині шиї, а пальці ворушилися, мов шовкові шарфи на вітрі. Ось вони тупнули втретє, і музики заграли найпопулярніший у цьому місяці мотив з нового кінофільму, виконуючи його в екстравагантній і збудливій манері, а дівчата розпочали свій танок, що увібрав у себе мільйони снів і бажань.

Я сприймав їхній виступ з тим самим захватом, що й інші. Наймаючи оркестр і танцівниць, я не питав їх, яку виставу вони збираються показати на весіллі. Їх порекомендував мені Чандра Мегта, сказавши, що вони завжди самі складають програму. Перша наша операція з ним, коли він попросив обміняти йому на чорному ринку рупії на долари, принесла й інші чорні плоди. Чандра познайомив мене ще з декількома працівниками студії, котрі хотіли придбати валюту, золото, документи. Мої відвідини кіностудії почастішали, а прибутки Хадербгая істотно зросли. Обидві сторони виявляли і суто людський інтерес одна до одної. Кіношникам лестило спілкування — на безпечній відстані — зі знаменитим кримінальним бароном, а Хадер був небайдужий до романтичного ореолу, яким було оточене його ім’я в світі кіно. Коли я два тижні тому звернувся до Мегти з проханням допомогти в організації весілля, він вирішив, що Прабакер — поплічник Хадербгая, тож постарався на совість, ретельно відібравши найкращих танцівниць і найкращих музик. Вистава, яку ми побачили, задовольнила б власника найпристойнішого нічного клубу. Оркестр зіграв серію з десяти топ-хітів сезону. Дівчата танцювали і співали, надаючи кожній фразі еротичної двозначності. Серед тисяч мешканців нетрищ, присутніх на святі, були і такі, кого це шокувало — правда, не без приємності, а більшість — і в першу чергу Джоні з Прабакером — бурхливо вітали це порушення пристойності. Я вперше побачив, наскільки хтиві можуть бути індійські танці, що не проходили через цензуру, і збагнув приховане значення деяких жестів, що позначалося лише натяком у боллівудських фільмах.

Я подарував Джоні Сигару п’ять тисяч доларів, які давали йому змогу здійснити свою мрію — купити будиночок у нетрищах Нейві Нагари. Ті нетрища мали офіційний статус, тож він міг не боятися, що його звідти виселять. Маючи надійне житло, він міг і далі працювати тіньовим бухгалтером і надавати податкові консультації, обслуговуючи декілька довколишніх нетрищ.

Моїм подарунком Прабакеру був документ, що передавав йому права власності на таксі, яке він водив. Власник таксомоторного парку запекло торгувався, видряпуючи кігтями і зубами кожну рупію. В результаті таксі і ліцензія на нього обійшлися мені недешево, але ті видатки мене не хвилювали. Це були «ліві» гроші, а вони тринькаються швидше, ніж зароблені потом і кров’ю. Якщо ми не гордимося тим, як здобуваємо гроші, вони не мають для нас цінності. Якщо ми не можемо з їхньою допомогою поліпшити життя наших близьких, заробіток втрачає для нас сенс. Проте, віддаючи данину традиції, на закінчення торгів я виголосив одне з найжахливіших, але ввічливих за формою проклять-побажань, прийнятих серед бізнесменів: «Нехай народяться у тебе десять дочок, і хай усі вони знайдуть гідних женихів», що має на увазі забезпечення приданого в десятиразовому розмірі, здатне розорити найзаможнішого чоловіка.

Прабакер був у такому захваті від мого подарунка, що не зміг зберегти статечний вигляд, який напустив на себе. Схопившись на ноги, він з переможним криком виконав декілька зворотно-поступальних па зі свого сексуального танцю, після чого урочистість моменту все-таки змусила його повернутися на своє місце. Я пірнув у натовп, що кружляв у вихорі танцю перед помостом, і танцював, аж сорочка прилипла до тіла, як ото прилипають до тебе водорості, коли купаєшся на обмілині.

Повернувшись увечері додому, я всміхнувся, подумавши, як разюче це святкування відрізнялося від весілля Вікрама і Летті, що відбулося два дні тому. Хоч рідні Вікрама пристрасно і деколи навіть шалено виражали свою незгоду з його рішенням обмежитися реєстрацією шлюбу в простому загсі, він наполіг на своєму, відмітаючи всі благання і сльози стереотипною фразою: «Ми живемо в сучасній Індії, яар». Більшість родичів не змогла примиритися з таким безцеремонним нехтуванням традиціями, відмовою від пишної і надзвичайно складної весільної церемонії, і не з’явилася в загс, тож, крім декількох подруг Летті, лише мати Вікрама і його сестра були свідками того, як молоді присягнулися одне одному у вічній любові й вірності. Не було ніякої музики, ніяких танців. Летті наділа костюм кольору темного золота і широкий золотистий солом’яний капелюх з серпанковими трояндочками. На Вікрамі був чорний укорочений піджак, чорна з білим парчева камізелька, чорні гаучоси зі срібною облямівкою і його улюблений чорний капелюх. Одруження зайняло декілька хвилин, після чого ми з Вікрамом допомогли його засмученій матері дістатися до автомобіля.

Наступного дня я одвіз Вікрама й Летті в аеропорт. Вони відлітали до Лондона, де збиралися повторити церемонію у присутності батьків Летті. Молода дружина пішла дзвонити батькам, щоб повідомити про виліт, а Вікрам скористався нагодою, щоб поговорити зі мною.

— Спасибі тобі за паспорт, старий,— усміхнувся він.— Звісно, не така вже незмивна пляма ця клята данська судимість за наркотики, але головного болю за неї ти мене позбавив, яар.

— Та ну, дрібниці.

— І за долари теж спасибі. Без тебе за такою ціною ми б їх не придбали. Отже я твій боржник і знайду спосіб повернути тобі борг, коли ми повернемося.

— Облиш, не думай про це.

— Знаєш, Ліне, тобі теж треба постатечнішати, яар. Не хочу каркати і таке інше, але ти котишся до якоїсь прірви, старий. У мене кепські передчуття. Кажу тобі це як друг, адже люблю тебе, як брата. Я... я думаю, тобі треба взятися за розум.

— Взятися за розум...

— Так, старий. Це найголовніше в нашій справі, яар.

— У якій справі?

— Ну, в тій триклятій грі, де ми всі беремо участь. Адже ти чоловік. Чоловік повинен міцно стояти на ногах. Не хочу лізти в твої особисті проблеми, але сумно дивитися, що ти цього не розумієш.

Я засміявся, але він продовжував стурбовано хмуритися.