Розділ «Частина II»

— Я допомагаю Джозефу,— інформував мене Прабакер свистячим театральним шепотом, який розносився метрів на двадцять.— Тобі щось потрібно від мене, поки я не пішов?

— Ні, спасибі. На добраніч, Прабу.

— Шубга ратрі,— відповів він.— На добраніч. Подивися хороший сон про мене, гаразд?

Він хотів піти, але я зупинив його:

— Послухай, Прабу!

— Так, Ліне?

— Скажи мені, що таке, по-твоєму, страждання? Що це означає, коли люди страждають?

Прабакер озирнувся на Джозефа, що простував провулком із лампою в руці. Потім уважно подивився на мене. Хоча він стояв впритул до мене, я бачив тільки його очі і зуби.

— Ти добре почуваєшся, Ліне?

— Так, цілком.

— Ти випив дуже багато дару, як ото колись цей п’яниця Джозеф?

— Ні-ні. Послухай, ти ж завжди все мені пояснюєш. Ми сьогодні говорили про страждання, й мені цікаво, що ти про нього думаєш.

— Але це ж легко: страждання — це коли ти голодний, хіба ні? Голод — це страждання. А коли немає голоду, немає страждання. Це ж усі знають.

— Так, напевно. Ну, на добраніч.

— На добраніч, Ліне.

І, виспівуючи, він пішов собі, певен, що розбуджені його піснею люди не будуть на нього ображатися. Він знав, що вони послухають його хвильку і знову заснуть з усмішкою, тому що він співає про любов.

Розділ 15

— Прокинься, Ліне! Гей, Лінбаба, ти повинен швидко-швидко прокинутися!

Розплющивши одне око, я побачив, що наді мною висить повітряна кулька, на якій намальоване лице Джоні Сигара.

— Щоб ти провалився, Джоні!