Розділ «Частина II»

— Нам так поталанило, що ти живеш з нами, Ліне! Ти завжди приносиш нам незвичайні пригоди.

— Цієї пригоди я не приносив, Прабу. Я навіть не розумію, що вони кажуть і що їм від мене треба.

— У них є повідомлення для тебе. Але спочатку повинен бути вачан. І буде... е-е-е... каверза.

— Каверза?

— Авжеж. Адже це англійське слово? Воно означає... ну, це відплата за добрі вчинки! — Прабакер був гордий, що може поділитися зі мною своїми знаннями англійської.

— Я знаю, що означає слово «каверза», Прабу. Але я не знаю, що це за хлопці й від кого у них повідомлення для мене.

Прабакер обернувся до дресирувальників і заговорив на хінді. Ті теж хутко заговорили, пояснюючи мету свого візиту. Я мало що зрозумів з їхніх пояснень, але люди, що стояли поруч, почали реготати. Ведмедеві тим часом набридло стояти на задніх лапах, він опустився на всі чотири лапи і почав обнюхувати мої ноги.

— Що вони сказали?

— Вони не хочуть говорити, хто послав повідомлення, Ліне,— відповів Прабакер, насилу стримуючись від реготу.— Це великий секрет, їм дали наказ передати тобі повідомлення, але не давати пояснень, зате сказати про каверзу.

— Та що це за каверза така?

— Ти повинен обнятися з ведмедем.

— Що-що?

— Обнятися з ведмедем. Ти повинен обійняти його і тісно притиснутися до нього. Отак,— обійняв він мене і притиснув свою голову до моїх грудей.

Натовп вибухнув аплодисментами, дресирувальники радісно заволали і навіть ведмідь знову звівся на задні лапи і, тупаючи, протанцював щось на кшталт джиги. Мій розгублений вигляд і відсутність ентузіазму розвеселили публіку ще більше.

— Оце вже ні! — похитав я головою.

— Так, Ліне, так! — сміявся Прабакер.

— Та ти що, жартуєш?

— Такліф нагин,— втрутився один з дресирувальників.— Жодних проблем. Ніякої небезпеки. Кано дуже добрий ведмідь. Найдобріший ведмідь у всій Індії. Він дуже любить людей.

Він підійшов до ведмедя і скомандував щось на хінді. Той випростався на всенький зріст, і дресирувальник обняв його. Ведмідь теж обійняв його своїми лапами і почав хилитатися вперед і назад. За декілька секунд він розімкнув обійми, і дресирувальник з сяючою усмішкою вклонився публіці, що аж шаленіла від захвату.

— Я цього не робитиму,— сказав я.