Розділ «Мораль»

— І потягнути мене з собою! — обурено вигукнула вона.

— Ох, Норо, але ж ти все одно не віриш у гріх. Ти щойно сама це сказала. З твоєї точки зору, я хочу, аби ти лишень трішки забруднилася. І ризикнула потрапити за ґрати. Але ризик буде мінімальним, повір. І за це я заплачу тобі двісті тисяч доларів. Понад двісті тисяч доларів.

Її обличчя та руки заклякли, неначе вона щойно повернулася з довгої прогулянки на холоді. Вона не погодиться, у жодному разі. Насправді вона просто вийде з цього дому й подихає свіжим повітрям. Вона не звільниться; принаймні, не зараз, бо робота їй потрібна. І все ж вона піде. І хай навіть він звільнить її за те, що вона пішла без дозволу, — грець із ним. Та спершу вона хотіла б почути решту. Вона б навіть самій собі не зізналася, що пропозиція видається привабливою — ні, просто цікавою. І скільки б вона могла отримати?

— То що ви від мене хочете?

Чед запалив ще одну цигарку. Нора ворухнула пальцями:

— Дай мені затягнутися.

— Норрі, ти ж не куриш цигарок уже п’ять…

— Я сказала, дай мені затягнутися.

Чед дав дружині цигарку. Нора глибоко затягнулася і відкашлялася, звільняючи легені від ядучого диму. А потім усе йому розповіла.

Тієї ночі вона довго не могла заснути — так і лежала з розплющеним очима в передсвітанковій темряві. Певно, він спав. А чому б і ні? Рішення прийнято. Вона відмовить Вінні та попросить більше ніколи не повертатися до цієї теми. Рішення прийнято; час спати.

І все ж її зовсім не здивувало те, що він повернувся до неї і сказав:

— Не можу припинити про це думати.

Нора також не могла.

— Ти знаєш, я б зробила це. Для нас. Якби ж…

Вони лежали обличчям одне до одного, і лише декілька дюймів розділяли їх. Так близько, що можна відчути дихання іншого. Була друга година ночі.

«Це найкращий час для змови», — подумала вона.

— Якби?

— Якби я не боялася, що це понівечить наше життя. Певні плями не змиваються.

— Норо, це питання суто теоретичне. Ми ж прийняли рішення. Можеш завтра прикинутися Сарою Пейлін, подякувати йому, але відмовитися від цього «мосту в нікуди»[110]. Я знайду спосіб закінчити книгу і без його «фінансової допомоги».

— Коли? Під час чергової неоплачуваної відпустки? Я так не думаю.