Розділ «Частина III. У Білому місті»

Морґан сприйняв ту пригоду спокійно. «Я не без задоволення спостерігав, як насувається буря, — згадував він. — А коли повітряна куля рветься на шматки — таке видовище можна побачити лише раз у житті, хоча це й дороге задоволення для акціонерів компанії».

Чи були події наступного дня, понеділка 10 липня, пов’язані з бурею, важко сказати точно, але час був обраний підозріло слушний.

У понеділок, щойно після першої дня, коли Бьорнем керував ремонтними роботами й розчищенням території від уламків, із бані на вежі Холодильного будинку повалив дим — саме там 17 червня також зайнялося.

Вежа була дерев’яна і стояла на великому залізному димарі, який вентилював три котли в основній частині будинку внизу. Хоч як парадоксально, за допомогою жару виробляли холод. Димар не доходив до верху вежі на кілька міліметрів, а нагорі мала бути додаткова залізна деталь, що звалася гільзою: вона мала продовжити димар, виводячи його на дах. Ота гільза була важливою частиною проекту архітектора Френка Бьорнема: вона мала захищати довколишні дерев’яні стіни від перегрітих газів, які вилітали з труби димаря. Щоправда, чомусь забудовники гільзу не встановили. Споруда була наче будинок, димар якого виходив не на дах, а на горище.

Перший сигнал тривоги прийшов на пожежну частину о 13:32. Пожежники з гуркотом поїхали до будівлі. Двадцять вогнеборців на чолі з капітаном Джеймсом Фіцпатріком увійшли в основну споруду й полізли на дах. Звідти вони пішли до вежі й піднялися сходами ще на 21 метр на зовнішній балкон вежі. За допомогою мотузків підтягли шланг і восьмиметрову драбину. Шланг міцно закріпили на вежі.

Фіцпатрік і його команда не розуміли цього, але вогонь на верхній вежі приховував у собі фатальну пастку. Палаючі уламки провалилися між димарем і внутрішніми стінами вежі, які були зроблені з гладенької білої сосни. Від того жару в маленькому приміщенні зайнялося, але повітря скоро вигоріло і вогонь згас сам, а приміщення залишилося повним розжареної плазми, яка від найменшого притоку повітря могла вибухнути.

Коли пожежники на балконі вежі зосередилися на вогні угорі, з-під їхніх ніг потяглося вгору тоненьке пасмо білого диму.

Друга пожежна тривога пролунала о 13:41, запрацювала велика сирена на виставці в Будинку машинобудування. Тисячі відвідувачів тепер рушили в бік диму та з’юрмилися на газонах довкола будівлі. Дехто приніс із собою обід. Прийшов Бьорнем, Девіс також. Надбігла Колумбівська гвардія, намагаючись розчистити дорогу для пожежної техніки. Очам тих, хто катався в той час на оглядовому колесі, подальші події відкрилися найкраще, найжахливіше.

«Ніколи, — доповідали з пожежного відділення, — на таку страшну трагедію не дивилося таке море перекошених від жаху облич».

Раптом полум’я вихопилося з вежі метрів за п’ятнадцять нижче від пожежників на чолі з Фіцпатріком. У вежу ринуло повітря. Пролунав вибух. Пожежникам, як сказано в офіційному повідомленні, здалося, «що газоподібний вміст приміщення навколо димаря зайнявся — і вся внутрішня частина вежі перетворилася на розжарену піч».

Пожежник Джон Девіс стояв на балконі з капітаном Фіцпатріком та іншими. «Я бачив тільки один шанс і вирішив ним скористатися, — розповів потім Девіс. — Я стрибнув до шланга, покладаючись на удачу спіймати його. Решта хлопців, здається, остовпіли від жаху».

Девіс і ще один його товариш спустилися зі шлангом на землю. Ті, хто залишився на балконі, розуміли, що перебувають перед лицем смерті, і почали прощатися один з одним. Свідки бачили, як пожежники обіймаються і тиснуть одне одному руки. Капітан Фіцпатрік схопився за мотузку й метнувся на ній крізь вогонь вниз на основний дах, куди і впав, зламавши ногу, діставши внутрішні ушкодження й спаливши половину своїх розкішних вусів. Решта пожежників теж пострибали назустріч смерті — дехто з них також зміг потрапити на основний дах.

Брандмейстер Мьорфі та ще двоє вогнеборців, які перебували на землі, піднялися драбиною знімати капітана Фіцпатріка. Вони спустили його мотузкою до колег, які чекали внизу. Чоловік був живий, але сили залишали його.

Загалом, у вогні загинуло дванадцятеро пожежників і троє робітників. Фіцпатрік помер того вечора о дев’ятій.

Наступного дня на виставку набігло понад сто тисяч людей. Пожарище Холодильного будинку, яке ще тліло, збурило надзвичайну цікавість.

Коронер одразу розпочав розслідування, на якому було вислухано свідчення Деніела Бьорнема і Френка Бьорнема, офіційних осіб підприємства «Геркулес» і пожежників. Деніел Бьорнем розповів, що про попередню пожежу й невстановлену гільзу йому не було відомо; оскільки будівля є приватною концесією, то він не керував її спорудженням безпосередньо — лише затвердив проект. У вівторок 18 липня суд присяжних звинуватив його, брандмейстера Мьорфі й двох офіційних осіб «Геркулеса» у злочинному нехлюйстві й передав звинувачення до розширеної колегії присяжних.

Бьорнем був вражений, але зберігав мовчання. «Спроби виставити вас хоч якоюсь мірою винним у цьому нещасті чи відповідальним за загибель людей — просто обурливі, — писав Діон Джеральдін, його керівник будівельних робіт на виставці. — Ті, хто винесли цей присуд, напевне, або зовсім дурні, або кричуще необізнані з реальним станом речей».

За звичною процедурою, Бьорнема та інших мали взяти під арешт із правом вийти під заставу, але в цій ситуації навіть коронер почувався заскочено. Шериф не наважився заарештувати керівника будівельних робіт. Бьорнем вийшов з-під варти наступного ранку.

У повітрі ще стояв міцний запах гару, а Бьорнем уже взявся лагодити містки під дахом Будинків транспорту та виробників і вільних мистецтв, балкони й верхні галереї Будинку адміністрації, боячись, що пожежа в будівлях чи серед експонатів може викликати паніку й призвести до ще більшої трагедії. Сотні людей щодня метушилися на містках під дахом Будинку виробників, але єдиним способом спускатися для них залишався ліфт. Бьорнем уявив собі, як перелякані люди, з дітьми, намагаються з’їхати скляними панелями даху, вибратися назовні — і летять шістдесят метрів додолу на підлогу виставкової зали…

Гірше вже наче й бути не могло: того самого дня, коли коронерські присяжні ініціювали арешт Бьорнема — 18 липня, — керівництво виставки здалося під тиском банків і проголосувало за заснування Комітету з економії, якому було дано необмежені повноваження скорочувати витрати в будь-якій сфері роботи виставки. Членами цього комітету було призначено трьох холоднокровних осіб. Виставкова компанія, отже, ухвалила резолюцію, що з 1 серпня «будь-які витрати, пов’язані з будівництвом, підтриманням чи проведенням заходів, можуть бути дозволені лише зі згоди вищезгаданого комітету». Від самого початку було зрозуміло: головною мішенню того комітету стане сфера впливу Бьорнема.