Розділ «Частина III. У Білому місті»

Диявол у білому місті

Усе одно питання щодо безпеки виникали, і ходили необґрунтовані байки про самогубства й нещасні випадки, зокрема розповідали, буцімто чийсь переляканий мопс вискочив з вікна й розбився. Це неправда, стверджували в компанії Ферріса: ту історію вигадав репортер, «якому бракувало новин і не бракувало фантазії». Однак, коли б не вікна із сіткою, то все могло бути геть інакше. Під час однієї поїздки в цілком спокійного зазвичай чоловіка на прізвище Веррітт стався раптовий напад страху висоти. Із ним усе було гаразд, доки кабінка не рушила. Вона підіймалася, а чоловікові ставало дедалі гірше, він мало не зомлів. Дати сигнал інженерові, щоб той зупинив колесо, змоги не було.

Веррітт у паніці кидався туди-сюди кабінкою, а пасажири сахалися від нього, «мов перелякані вівці», як описував один очевидець подій. Пан кидався на стінки кабінки з такою силою, що місцями попрогинав залізо. Провідник і кілька пасажирів спробували його стримати, але він скинув їх із себе й помчав до дверей. За правилами роботи провідник замкнув двері на початку поїздки. Веррітт трусив їх, розбив скло, але відчинити не зміг.

Коли кабінка пішла вниз, Верріттові стало краще, він сміявся і плакав від полегшення — доки не зрозумів, що колесо не зупиниться. Воно завжди робило два повні оберти. Веррітт знов почав шаленіти, і знову кондуктор із чоловіками його тримали, але вони стомилися. Їм було страшно уявити, що буде, коли Веррітт вирветься. Структурно кабінка була міцна, але її стінки, вікна та двері були розраховані на те, щоб стримати спроби самогубства, а не людину-бульдозер. Веррітт уже встиг розбити скло й погнути залізо.

Тут підвелася якась жінка й розстебнула спідницю. На диво всім навколо, вона зняла її, накинула на голову Веррітта і так і тримала, бурмочучи чоловікові щось заспокійливе. Результат був моментальний. Веррітт «присмирнів, як той страус».

Жінка, яка публічно роздягається, чоловік зі спідницею на голові — чудесам ярмарку, здається, не було кінця.

Виставка була предметом великої гордості Чикаго. Здебільшого завдяки Деніелові Бьорнему місто довело, що може вчинити дещо дивовижне, навіть попри такі перепони, які зупинили б багатьох інших будівельників. Усі й усюди почувалися господарями цього дива — не лише ті десятки тисяч людей, які купили акції виставки. Гільда Сатт помітила, як змінився її батько, показуючи їй ярмарок. «Здавалося, виставка — предмет його особистої гордості, наче він сам узяв участь у її плануванні, — писала вона. — Коли я озираюся в той час, більшість людей у Чикаго почувалися так. Чикаго запрошувало в гості цілий світ, і ми були частиною тієї події».

Але виставка не просто викликала гордість. Вона дала Чикаго світло, привід зберігати оптимізм, коли згущувалися хмари економічної кризи. Залізнична компанія Ері похитнулася, потім зазнала краху. Далі настала черга «Nothern Pacific». У Денвері за один день закрилися три національні банки, потягнувши за собою низку інших підприємств. Боячись хлібного заколоту, міська влада скликала добровольчі загони. У Чикаго редакція «The Inland Architect» намагалася запевнити читачів: «Нинішня ситуація — це випадковість. Капітал просто прихований. Підприємства налякані, але не переможені». Редакція помилялася.

У червні двоє ділових людей вчинили самогубство в один і той самий день у тому самому чиказькому готелі «Метрополь». Один перерізав собі горло бритвою о пів на одинадцяту ранку. Другий дізнався про самогубство від перукаря в готелі. Того вечора у своєму номері він обв’язав один кінець пояса від смокінга навколо шиї, потім ліг у ліжко й прив’язав другий кінець до його спинки. І скотився на підлогу.

«Усі охоплені лютим жахом, — писав Генрі Адамс, — і кожна людина вважає, що їй гірше, ніж сусіду».

Задовго до кінця виставки люди вже засмучувалися тим, що вона колись закінчиться. Мері Гартвелл Кезервуд писала: «Що ми будемо робити, коли ця країна див закриється? Коли вона зникне, коли скінчаться чари?» Саллі Коттон, управителька з Північної Кароліни й мати шістьох дітей, яка проводила літо в Чикаго, зафіксувала у своєму щоденнику поширене хвилювання: після того як вона побачила той ярмарок, «усе буде здаватися дрібним і незначним».

Виставка була настільки досконалою, її краса й витонченість здавалися немовби запорукою того, що, поки це диво триває, ні з ким не може трапитися справжньої біди.


День незалежності


Ранок 4 липня 1893 був сірий і вітряний. Погода погрожувала зіпсувати вигадливі феєрверки, задумані Френком Міллетом заради збільшення кількості відвідувачів, яка попри стабільне зростання останніми тижнями усе ж була нижча за очікувану. Сонце з’явилося пізно вранці, а вітер і далі ганяв Джексон-парком більшу частину дня. Надвечір Почесний двір купався в золотому промінні, а грозові хмари стояли стіною на півночі. Буря не наближалася. Швидко набігло багато народу. Голмс, Мінні й Анна опинилися у величезній юрбі спітнілих людей. Багато хто з них мав із собою кошики з харчами й простирадла, але враз стало зрозуміло, що в такій тисняві влаштовувати пікнік не випадає. Дітей було мало. Здається, прийшла вся Колумбівська гвардія, їхні блакитні форми сяяли на тлі натовпу, немов проліски на темній землі. Поступово золотаве світло охололо до бузкового. Усі пішли до озера. «На цілих півмилі понад дивовижним берегом озера люди стояли в сотню рядів», — писали в «Tribune». Оте «чорне море» народу неспокійно погойдувалося. «Вони сиділи й чекали кілька годин, сповнюючи повітря химерним, тривожним гулом». Хтось один заспівав: «Ближче, Господи, до Тебе»[54] — і одразу кілька тисяч підхопили пісню.

Стало темно, усі дивилися на небо, чекаючи на перші ракети. Тисячі китайських ліхтариків висіли на деревах і поруччі. Червоним посвічувала кожна кабінка оглядового колеса. На озері сотня чи й більше кораблів, яхт і катерів кинули якір, а на носі й кормі в кожного судна горіли кольорові ліхтарики, вони ж оздоблювали снасті.

Натовп був готовий кричати «ура» до будь-чого. Він радісними вигуками привітав виставковий оркестр, котрий заграв «Дім, рідний дім» — пісню, яка щоразу розчулювала дорослих людей до сліз, особливо тих, хто прибув до міста нещодавно. Юрба закричала «ура», коли увімкнули ліхтарики на Почесному дворі, і всі палаци засяяли в золотавому обрамленні. «Ура» закричали й тоді, коли промінь прожектора з Будинку виробників і вільних мистецтв почав гуляти над юрбою, і тоді, коли кольорові струмені води — «павині пера», за висловом «Tribune», почали вилітати з фонтана Мак-Монніса.

Проте о дев’ятій юрба притихла. У небеса на півночі здійнялася мала ясна іскорка й неначе попливла понад берегом до пристані. Один з прожекторів знайшов її і показав усім — то була велика повітряна куля з людьми на борту. Під її кошиком низько висів той вогник. Наступної миті вибухи червоного, білого й синього накреслили на чорному небу велетенський американський прапор. Куля разом із прапором поволі плинули вгорі. Прожектор рухався за ними, і його промені чітко окреслювалися в хмарі сірчаного диму, що її залишала за собою куля. За кілька секунд небо над озером розітнули ракети. Люди зі смолоскипами бігли понад берегом і підносили їх до запалів гармат, а на баржах інші підпалювали й кидали в озеро бомби, від чого вода вилітала вгору химерними гейзерами червоної, білої і синьої барви. Бомб і ракет ставало дедалі більше до самої кульмінації видовища, коли складна дротяна сітка, начеплена на Фестивальну залу на березі, раптово засвітилася, явивши очам велетенський портрет Джорджа Вашингтона.

Натовп закричав «ура!».

Усі водночас заворушилися, і невдовзі велетенська чорна хвиля покотилася до виходів і станцій «Алеї L» та «Іллінойс сентрал». Голмс і сестри Вільямс не одну годину прочекали своєї черги до потяга на північ, але чекання жодним чином не зіпсувало їм настрій. Того вечора Окери чули згори з квартири 1220 на Райтвуд-авеню сміх і жарти.

І сестрам було чого веселитися. Голмс додав до всіх див і радощів того вечора надзвичайно щедру пропозицію для Мінні з Анною.

Перед тим як лягти спати, Анна написала в листі додому, до своєї тітки в Техас, цю чудову новину.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диявол у білому місті» автора Ерік Ларсон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III. У Білому місті“ на сторінці 14. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи