Розділ «Частина I. Застигла музика»

У понеділок він повернуся до свого кабінету. Написав дванадцять листів. Сусідній кабінет — Рутів — стояв тихий, завішений чорним. У повітрі стояли пахощі тепличних квітів.

Завдання, поставлене перед ним, тепер страхало ще дужче.

У вівторок у Канзас-сіті лопнув великий банк. Наступної суботи Лаймен Ґейдж оголосив, що з 1 квітня піде з посади президента виставки, щоб зайнятися власним банком.

Генеральний директор виставки Джордж Девіс спочатку відмовлявся в це повірити. «Це нісенітниця! — вигукнув він. — Ґейдж має лишатися з нами. Без нього ми не можемо».

Серед робітників почалися хвилювання. Як і боявся Бьорнем, профспілкові лідери вирішили скористатися майбутньою подією, щоб досягти таких цілей, як встановлення певного рівня мінімальної платні й восьмигодинного робочого дня. Пожежа, погана погода і хвороби теж становили загрозу: у закордонних газетах уже писали, мовляв, хто ж наважиться відвідати ту виставку з огляду на горезвісну чиказьку каналізацію. Ніхто не забув, як 1885 року від брудної води стався спалах тифу й холери, який знищив десять відсотків мешканців міста.

У димах володарювали темні сили. Десь у серці міста молодий ірландський емігрант дедалі глибше занурювався в безумство — і це виявиться увертюрою до події, яка вжахне весь народ і очорнить те, про що Бьорнем мріяв як про найвеличніший момент свого життя.

А ще ближче до місця звершення підіймало голову значно химерніше створіння в такому самому нетерплячому передчутті: «Я народився з дияволом усередині. Я не міг нічим зарадити тому, що вродився вбивцею, так само як поет не може стримати натхнення до пісень».