Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Прошу.

— По дорозі спробуйте, будь ласка, скласти список друзів і знайомих вашої дружини, котрі мешкають поблизу. Усе ж таки існує велика ймовірність того, що вона поїхала до когось на ніч.

— Звичайно.

— Найважливіше зараз пам’ятати про те, що немає жодних ознак насильства.

— Весь перший поверх розгромлено до дідькової матері. Як на мене, це достатньо серйозний прояв насильства, хай йому грець, — відрубав Вік.

— Так, ви праві, — ніяково погодився Баннермен.

— Я приїду, — сказав Вік і поклав слухавку.

— Віку, мені прикро, — промовив Роджер.

Вік не міг дивитися в очі старому другові. «Рогоносець, — думав він, — хіба не так це називається? Тепер Роджер знає, що я — рогоносець».

— Усе нормально, — відповів Вік, одягаючись.

— Маючи таке на серці, ти все ж таки поїхав зі мною.

— А який сенс сидіти вдома? — спитав Вік. — Усе вже сталося. Я… дізнався тільки в четвер. Гадав, на відстані… І час подумати… Поглянути на ситуацію з усіх боків. Навіть не знаю, якої ще дурної бридні я собі навигадував. А тепер це.

— Це не твоя провина, — палко вигукнув Роджер.

— Тепер я вже не знаю, що моя провина, а що ні, Родже. Я хвилююся за Донну і просто місця собі не знаходжу через Теда. Мені просто хочеться бути вдома. І хочеться, щоб той сучий син Кемп потрапив мені до рук. Я б…

Його голос, що вже перейшов на крик, раптом обірвався. Плечі згорбились. У цю мить Вік здавався старим, змарнілим і майже до краплі спустошеним. Він підійшов до валізи, що стояла на підлозі, і заходився порпатися в ній у пошуках чистого одягу.

— Зателефонуй, будь ласка, у представництво «Евіс» в аеропорту і замов для мене авто. Гаманець на нічному столику. Їм буде потрібен номер «Американ Експрес».

— Я замовлю машину для нас обох. Я поїду з тобою.

— Ні.

— Але…

— Ніяких але.