Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Лівою рукою Донна схопила його за підборіддя і рвучко смикнула. У паніці вона зробила це надто грубо і почула, як хруснули щелепи. Пальці намацали кінчик язика неймовірно далеко, аж там, де мали бути зуби мудрості, якщо вони коли-небудь виростуть. Донна спробувала його схопити, але не змогла. Язик був мокрий і слизький, як новонароджений вугор. Вона намагалася затиснути його кінчик між великим і вказівним пальцями, майже не помічаючи скаженого биття свого серця. «Здається, я його втрачаю, — думала вона. — О Боже мій, здається, я втрачаю сина».

Раптом зуби Теда зціпилися, прокусивши до крові її пальці і свої пошерхлі, спухлі губи. По підборіддю закрапала кров. Донна майже не зауважувала болю. Ноги Теда заходилися відбивати на килимку несамовитий барабанний дріб. Вона відчайдушно намагалася спіймати кінчик його язика і вже була схопила, та він знову вислизнув з-під пальців.

(собака собака клятий собака це він у всьому винен клятий собака пекельна тварюка Я ВБ’Ю ТЕБЕ клянуся БОГОМ)

Зуби Теда знову зімкнулися на її пальцях, та нарешті Донна схопила його за язик. Цього разу вона не вагалася. Впившись нігтями в його губчасту поверхню зверху і знизу, вона смикнула язик до себе таким рухом, ніби опускала жалюзі. Узявшись другою рукою за підборіддя, задерла голову Теда назад, створюючи максимальний притік кисню. Тед почав із хрипким свистом втягувати повітря, ніби хворий на емфізему старий. Потім знову закашлявся.

Донна дала йому ляпаса. Що ще робити, вона не знала.

Тед востаннє різко хапнув повітря, тоді його дихання стабілізувалося до ритму важкого сапання. Вона й сама засапалася. На неї стрімко накотила хвиля запаморочення. Вона примудрилася якось вивернути хвору ногу, і по ній знову вологою цівкою потекла тепла кров.

— Теде, — вона різко ковтнула. — Теде, ти мене чуєш?

Його голова кивнула. Ледь-ледь. Очі лишалися заплющеними.

— Заспокойся, наскільки зможеш. Я хочу, щоб ти розслабився.

— Мам, я хочу додому. Чудовисько…

— Ш-ш-ш. Теде, не розмовляй і не думай про чудовиськ. Ось.

Слова проти чудовиськ впали на підлогу. Вона підняла жовтий папірець і подала Тедові. Він панічно вчепився в нього з усієї сили.

— Тепер зосередься на тому, щоб дихати повільно й рівномірно. Це допоможе нам повернутися додому. Дихай повільно й рівномірно.

Донна ковзнула поглядом повз Теда, і знову її очі наштовхнулися на надтріснуту битку з замотаною липкою стрічкою ручкою, що лежала у високому бур’яні праворуч від автомобіля.

— Тільки розслабся, Тедді. Можеш спробувати?

Тед злегка кивнув, не розплющуючи очей.

— Ще трішки, любий, ще трішечки. Я обіцяю, обіцяю.

Надворі займався день. Ставало тепліше. Температура в маленькому авто почала підніматися.

Вік дістався додому за двадцять хвилин до шостої. У той час як його дружина витягувала синові язика, він ходив вітальнею, повільно й відсторонено розкладаючи речі на місця. Баннермен, детектив із поліції штату і слідчий із прокуратури штату сиділи на довгій канапі й пили розчинну каву.

— Я вже розповів вам усе, що знаю, — сказав Вік. — Якщо її немає в тих людей, з якими ви зв’язувалися, то її немає ніде.