Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Можливо, йому не сподобалося, що наш шлюб не розпався. А може, він просто… просто злетів з котушок. Донна каже, що він злітав з котушок, програвши партію в теніс. Не подавав суперникові руки через сітку. Питання в тому…

Раптом у Віка пропав голос, і йому довелося прокашлятися. Груди обхопило обручем, котрий то стискався, то вільнішав, то знову стискався.

— Думаю, питання тільки в тому, наскільки далеко він може зайти. Він міг викрасти їх, Баннермене. З того, що мені відомо про Кемпа, він на це здатний.

На тому кінці запала тиша. Ні, не зовсім тиша. Шкрябання олівця по паперу. Роджер знову поклав руку Вікові на плече, і цього разу Вік її не відштовхнув, вдячний за теплоту. Йому було дуже холодно.

— Містере Трентон, у вас збереглася записка Кемпа?

— Ні, я її порвав. Мені шкода, та за тих обставин…

— А вона часом не була написана друкованими літерами?

— Так, саме так.

— На дошці в кухні офіцер Фішер знайшов виведену друкованими літерами записку такого змісту: «Маленька, я залишив для тебе дещо нагорі».

Вік здушено захрипів. Остання слабка надія, що це міг бути хтось інший, наприклад злодій або просто дітлахи, розвіялася. Піднімись нагору і подивись, що я лишив на ліжку. Це був Кемп. Рядок на дошці-пам’ятці вдома вписується в його маленьке послання.

— Записка свідчить, що коли він усе це робив, вашої дружини вдома не було, — додав Баннермен, та навіть перебуваючи в шоковому стані, Вік уловив у голосі шерифа фальшиву нотку.

— Вона могла зайти, коли він був ще там, і ви це знаєте, — глухо вимовив Вік. — Вона могла повернутися з поїздки по крамницях або з автосервісу: їй потрібно було поміняти карбюратор. Та будь-звідки.

— Ви знаєте, яка в Кемпа машина?

— Здається, в Кемпа не було машини. У нього був фургон.

— Якого кольору?

— Не знаю.

— Містере Трентон, я просив би вас повернутися з Бостона. А ще я просив би вас тримати себе в руках, якщо ви збираєтеся брати напрокат автомобіль. Буде просто жахливо, якщо виявиться, що з вашими рідними все в порядку, а ви загинете на міжштатній магістралі дорогою сюди.

— Добре, все буде гаразд.

Він не хотів нікуди їхати, ні швидко, ні повільно. Йому хотілося сховатись. А ще краще, пережити шість останніх днів наново.

— І ще одне, сер.