Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Містере Трентон, це шериф Баннермен. Боюсь, у мене для вас доволі погані новини. Мені шко…

— Вони мертві? — спитав Вік. Раптом Вік відчув себе якимось несправжнім і двовимірним, настільки ж нереальним, як обличчя актора-статиста, що промайнуло на задньому плані в старому кіно, такому, як оте, що дивилися вони з Роджером. Питання він поставив цілком світським тоном. Краєчком ока Вік побачив, як гойднулася тінь Роджера, коли той квапливо звівся на ноги. Це не мало значення. Більше нічого не мало значення. За ті кілька секунд, що минули відтоді, як Вік узяв слухавку, у нього був час переглянути все своє життя, і він усвідомив, що в ньому були самі тільки сценічні декорації та штучні фасади.

— Містере Трентон, офіцер Фішер прибув…

— Облиште все це офіційне лайно і відповідайте на моє питання: вони мертві?

Він повернувся до Роджера. Обличчя друга було сірим і приголомшеним. Позаду нього на екрані на тлі бутафорського неба крутився бутафорський вітряк.

— Родже, маєш запалити?

Роджер простяг йому цигарку.

— Містере Трентон, ви чуєте?

— Так. Вони мертві?

— Нам невідомо, де зараз перебувають ваша дружина й син, — сказав Баннермен, і Вік одразу відчув, як усі його нутрощі лягли на свої місця. До навколишнього світу потроху почали повертатися барви. Вік затремтів. Незапалена цигарка стрибала поміж губ.

— Що відбувається? Що ви знаєте? Ви сказали, що вас звуть Баннермен?

— Правильно. Окружний шериф Касл-Рока. І я введу вас у курс справи, якщо ви дасте мені хвилинку.

— Добре, кажіть.

Тепер йому було страшно. Здавалося, події розвиваються надто швидко.

— Як ви й просили, ми послали офіцера Фішера до вашого будинку на Ларч-стрит, 83 о дванадцятій тридцять чотири. Ні в гаражі, ні на під’їзній доріжці він не виявив жодного автомобіля. Він неодноразово дзвонив у парадні двері, а коли ніхто не вийшов, зайшов усередину, скориставшись ключем, що висів під навісом ґанку. Офіцер Фішер виявив, що у вашому будинку вчинено акт вандалізму. Меблі перекинуто, пляшки з алкоголем розбито, по підлозі розсипано мийні засоби, а кухонні шафи…

— Господи, Кемп, — прошепотів Вік. Вихор його думок зосередився на записці: «А В ТЕБЕ Є ПИТАННЯ?» Пригадалося, як він тоді подумав, що це послання, крім усього іншого, було тривожним проявом психології цього чоловіка. Коли його кидають, він жорстоко мститься. Що Кемп накоїв тепер? Окрім того, що пройшовся його будинком, як гарпія на стежці війни?

— Містере Трентон?

— Я слухаю.

Баннермен прокашлявся, ніби йому було важко вимовити наступну фразу.

— Офіцер Фішер піднявся нагору. Там слідів розбою не було. Але на ліжку в головній спальні він виявив… м-м-м… залишки якоїсь білої субстанції, найімовірніше сперми.