Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Вік накинув темно-синю сорочку. Він уже застебнув половину ґудзиків, коли помітив, що щось не так. Одна пола значно довша за іншу. Він розстебнувся і почав усе спочатку. Тіло перебувало в русі, і від цього стало значно краще, та відчуття нереальності залишилось. У голові не переставали крутитися думки про знімальні майданчики, де те, що виглядає схожим на італійський мармур, насправді виявляється зробленим із пап’є-маше, де кімнати закінчуються відразу ж за межами фокуса камери і де на задньому плані хтось завжди чатує з хлопавкою напоготові. Сцена № 41: Вік переконує Роджера не кидати справу на півдорозі. Дубль 1. Він — актор, а це якийсь божевільний фільм у жанрі абсурду. Але коли тіло рухається, стає безумовно краще.

— Послухай, друже…

— Роджере, щодо «Ед Воркс» і компанії Шарпа ситуація не міняється. Дізнавшись про стосунки Донни і того типа Кемпа, я не скасував поїздку частково тому, що хотів зберегти обличчя. Думаю, ніхто не захоче хвалитися всім і кожному, що його дружина має когось на стороні. Але здебільшого тому, що розумію: люди, які від нас залежать, повинні мати, що їсти, незважаючи на те, до кого вирішила залізти в ліжко моя жінка.

— Легше, Віку. Перестань себе цим катувати.

— Не можу, — промовив Вік. — Навіть зараз. Просто не можу.

— А я не можу взяти й поїхати до Нью-Йорка, ніби нічого не трапилося!

— Наскільки нам відомо, нічого не трапилося. Той коп постійно на цьому наголошував. Ти можеш їхати. Можеш про все подбати. Можливо, виявиться, що ми лише даремно махали руками, але… потрібно спробувати, Роджере. Нічого іншого не залишається. Та й, крім того, що тобі робити в Мейні? Там ти не допоможеш.

— Господи, це ж неправильно. Так же не можна.

— Все правильно. Я зателефоную тобі в «Білтмор», як тільки про щось довідаюся.

Вік застебнув штани і засунув ноги в туфлі.

— А тепер давай, дзвони в «Евіс». Я йду вниз, зловлю таксі до Лоґана. Ось, я запишу номер картки.

Записавши цифри, він узяв плащ і рушив до дверей. Роджер весь цей час стояв мовчки.

— Віку, — покликав Роджер.

Вік обернувся, і Роджер обійняв його незграбно, проте напрочуд сильно. Вік обійняв його у відповідь, притулившись щокою до його плеча.

— Я молитиму Бога, щоб усе було гаразд, — хрипко мовив Роджер.

— Дякую, — відповів Вік і вийшов.

Усю дорогу донизу ліфт тихо гудів. «Він зовсім не рухається, — думав Вік. — Це тільки звуковий ефект». Коли він виходив у вестибюль, у ліфт, спираючись один на одного, зайшли двоє п’яних. «Статисти», — подумав Вік.

Він побалакав зі швейцаром — іще одним статистом — і вже за п’ять хвилин під блакитним навісом готелю зупинилося таксі.

Водій виявився мовчазним чорношкірим. Радіо було ввімкнене на хвилю, що передавала соул. Доки таксі везло його майже безлюдними вулицями до аеропорту Лоґана, «Темптейшнс» співали свою нескінченну «Силу». «Знімальний майданчик просто неперевершений», — думав Вік. Коли «Темптейшнс» затихли, вступив ді-джей-приколіст із прогнозом погоди. «Учора було гаряче, — повідомив він, — але ви, брати й сестри, ще не бачили справжньої спеки. Сьогодні нас очікує наразі найспекотніший день цього літа. Можливо, навіть буде побито новий рекорд. Наш елітний синоптик, Висотомір Лу Мак-Неллі, накликав нам понад сто градусів на континенті і лише трохи менше на узбережжі. З півдня надійшов гарячий і стійкий антициклонний фронт, що затримається над Новою Англією, утворивши зону високого тиску. Тож, як стане припікати, всім пора на пляж тікати, — підсумував ді-джей-приколіст. — А як в місті залишитись, можна і живцем зваритись. І на підтвердження сказаного — Майкл Джексон, що виходить “За рамки”».

Прогноз погоди не означав нічого або майже нічого для Віка, та якби Донна його почула, він би злякав її ще дужче.