Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Аж куди?

— Надто далеко. Не забувайте, що ви тут тільки службовець.

— А я про це весь час забуваю. Коли б не забував, то вам довелося б давати мені потрійну платню: як художником ві, як завідувачеві контори і як завідувачеві реклами. Крім того, добре, що ми не на військовій службі, а то б ви змушені були стояти переді мною струнко. Зрештою, якщо хочете, я подзвоню вашим конкурентам — Гольман і Клоц відразу ж візьмуть мене до себе.

Двері відчиняються, і входить Георг у вогненно-червоній піжамі.

— Ти розповідаєш про Вюстрінген, Генріху?

— А про що ж?

— То стули свою пельку. Як тобі не соромно? У Вюстрін-гені вбито людину! Урвалося людське життя! Для когось загинув весь світ. Кожне вбивство, кожний смертельний удар — це все одно що перше вбивство на землі. Каїн і Авель, знов і знов! Якби ти й твої однодумці зрозуміли це колись, то на нашій благословенній планеті не лунало б Стільки закликів до війни!

— Тоді були б самі тільки раби й лакеї! Прислужники ганебної Версальської угоди!

— Версальської угоди! Ну звичайно! — Георг ступає крок уперед. Від нього дуже тхне глінтвейном. — А якби війну виграли ми, то, безперечно, італко любили б своїх противників і засипали б їх подарунками? Ти вже забув, як разом із такими, як сам, нахвалявся анексувати Україну, Бріє, Лонгві і весь рудний та вугільний басейн Франції? А в нас хіба забрали Рур? Ні, ми й далі володіємо ним! Може, ти ще скажеш, що наша мирна угода не була б удесятеро жорстокіша, коли б тільки ми могли диктувати її? Хіба я не чув, як ти пащекував про це ще сімнадцятого року? Франція, мовляв, повинна стати третьорядною державою, у Росії треба анексувати величезні території, хай усі противники платять контрибуцію і віддають реальні цінності до останнього! Це все казав ти, Генріху! А тепер горлаєш разом з усією ватагою про те, що з нами повелись несправедливо! Просто блювати хочеться від вашого скигління й вереску про помсту! Завжди винен хтось інший! Від вас, фарисеїв, аж смердить самовпевненістю! Хіба ви не знаєте, яка перша ознака справжньої людини? Вона відповідає за свої вчинки! А ви вічно вважаєте, що вас скривдили, і відрізняєтесь від бога тільки одним: бог знає все, а ви знаєте ще більше за нього.

Георг озирається, ніби щойно прокинувся. Обличчя в нього тепер таке саме червоне, як піжама, і навіть лисина порожевіла. Генріх злякано задкує. Георг підступає до нього— він страшенно розлючений. Генріх задкує далі.

— Ти заразиш мене! — кричить він. — Не дихай мені в обличчя своїми бацилами! Ти розумієш, що буде, коли ми обидва захворіємо!

— Тоді ніхто не матиме права помирати, — кажу я.

Я задоволено дивлюся на цю боротьбу двох братів. Гарна картина! Георг у сатиновій піжамі, спітнілий від люті, а Генріх у святковому костюмі, страшенно стурбований одним— як би не заразитися грипом. Крім мене, за цією сценою стежить ще й Ліза. Вона в халаті з вітрильниками і, незважаючи на дощ, мало не вся вихиляється з вікна.

У будинку, де живе Кнопф, двері відчинено навстіж. Перед ними повис дощ, ніби завіса зі скляних намистин. Усередині так темно, що дівчата вже ввімкнули світло. Здається, що вони там плавають, як дочки Рейну у Вагнера. Подвір’ям під величезною парасолею суне трунар Вільке, мов чорний гриб.

Генріх Кроль зникає, Георг буквально випихає його з контори.

— Полощіть горло соляною кислотою! — гукаю я йому вслід. — Для людей вашої комплекції грип смертельний!

Георг зупиняється й сміється.

— Який я ідіот! — каже він. — Наче таких бовдурів можна чогось навчити!

— Звідки в тебе ця піжама? — питаю я. — Ти що, вступив до комуністичної партії?

Знадвору чути оплески. Це Ліза виявляє Георгові своє схвалення — досить-таки нелояльний жест щодо Вацека, переконаного націонал-соціаліста і майбутнього директора різниці. Георг кланяється, приклавши руку до серця.