Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Чому?

— Хочете прослухати довгу лекцію про шизофренію, батьківський комплекс, утечу від самого себе й дію шоку?

— Так, — відповідаю я, — сьогодні хочу.

— Цілу лекцію ви не прослухаєте. Тільки найнеобхід-ніше. Роздвоєння особистості — це звичайно бажання втекти від самого себе.

— А що таке «сам»?

Верніке дивиться на мене.

— Облишмо, це на сьогодні. Втеча в якусь іншу особистість. Або навіть у кілька. Здебільшого хворий періодично на більший чи менший час знов стає самим собою. А Жене-в’єва ні. І вже давно. Ви, наприклад, знаєте її зовсім де такою, яка вона насправді.

— Вона здається цілком розумною така, як тепер, — невпевнено кажу я.

Верніке сміється.

— А що таке розум? Логічне мислення?

Я саме думаю про двоє майбутніх чуттів і тому не відповідаю йому.

— Вона тяжко хвора? — нарешті питаю я.

— З нашого погляду тяжко. Але бувають випадки, коли такі хворі швидко і часто зовсім несподівано видужують*

— Видужують від чого?

— Від своєї хвороби. — Верніке запалює сигарету.

— Панна Терговен часто почуває себе цілком щасливою «Чому ви не залишите її такою, як вона є?

— Бо її мати платить за лікування, — сухо відповідає Вер «ніке. — Крім того, вона нещаслива.

— Ви думаєте, що вона стала б щасливішою, якби ви її вилікували?

— Мабуть, ні. Вона вразлива, розумна і, певне, з багатою уявою та поганою спадковістю. Властивості, які не обов’язково дають щастя. Коли б вона була щасливою» то навряд чи захворіла б.

— То чому ж ви не дасте їй спокій?