Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Ви думаєте, що розум належить до душі? — питає натомість Верніке.

— Цього я не знаю. Але невже ви вірите, що оті примітивні тварини, які бабраються у власному бруді в загратованих приміщеннях, іще мають душу?

Верніке бере свою чарку.

— Для мене все це просто, — каже він. — Я людина науки. Я нічому не вірю, лише спостерігаю. Бодендік же, навпаки, вірить апріорі. А ви десь невпевнено пурхаєте посередині. Бачите от того жука?

Жук уже вп’яте штурмує лампочку. Він буде робити своє, аж поки не загине. Верніке вимикає світло.

— Ну от, ми йому допомогли.

Крізь відчинене вікно входить велична голуба ніч. Входить мерехтливими зірками й п’янким запахом землі та квіток. Усе, що я казав, відразу ж починає здаватися мені страшенно смішним. Жук ще якусь мить гуде навколо лампочки, потім упевнено летить до вікна.

— Хаос, — каже Верніке. — А чи це справді хаос? Чи, може, нам тільки так здається? Ви ніколи не думали про те, яким би був для нас світ, коли б ми мали на одне чуття більше?

— Ні.

— А на одне чуття менше?

Я міркую.

— Ми тоді були б сліпі, або глухі, або не відчували б смаку. Звичайно, все здавалося б нам не таким, як тепер.

— А якби ми мали на одне чуття більше? Чому ми завжди повинні бути обмежені тільки п’ятьма чуттями? А може, в нас одного чудового дня розвинеться ще й шосте! Або їх буде аж вісім! Чи дванадцять! Хіба тоді світ не став би зовсім іншим? Можливо, вже з розвитком шостого чуття зникло б поняття часу. Або простору. Або смерті. Або страждання. Або моралі. І вже напевне — теперішнє поняття життя. Ми мандруємо через своє буття з досить-таки обмеженими органами. Собака чує краще за будь-яку людину. Кажан наосліп обминає всі перешкоди на своєму шляху. Метелик має в собі радіоприймач і летить за кілька кілометрів просто до своєї самиці. Перелітні птахи орієнтуються в просторі багато краще за нас. Змії чують шкірою. Природознавству відомі сотні таких прикладів. То як же ми можемо щось знати напевне? Вдосконалюється якийсь орган чуття чи розвивається новий — і світ міняється, і уявлення про бога теж міняються. За ваше здоров’я!

Я підіймаю свою чарку і п’ю. Вино терпке і пахне землею.

— Отже, краще чекати, поки в нас розвинеться шосте чуття, так? — кажу я.

— Не конче. Робіть що хочете. Але корисно знати, що якби в нас з’явилося ще одне чуття, всі наші висновки полетіли б до біса. І наш цілковитий брак гумору разом із ними. Ну, яке вино?

— Добре. А як там панна Терговен? їй краще?

— Гірше. Приїжджала її мати, і дівчина не впізнала її.

— Може, не хотіла впізнати?

— Це майже те саме: вона не впізнала матері. Почала кричати, проганяти її. Типовий випадок.