Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Ти була сьогодні в «Червоному млині»? — питаю я.

Герда киває головою.

— Смердючий хліві Я там тренувалась. Як я ненавиджу ті ресторани з холодним тютюновим димом!

Я схвально дивлюся на неї. А за її спиною Вільке застібає сорочку, витрушує з вусів стружки й додає до двох піднятих пальців ще три. П'ять бляшанок шпротів! Чудова пропозиція, але я нехтую її. На мене чекає тиждень ясного, безболісного, простого щастя почуттів і скромної уяви, коротке щастя, подароване двотижневим ангажементом у нічному клубі, щастя, половина якого вже минула, яке звільнило мене від Ерни й навіть Ізабеллу зробило тим, чим вона й повинна бути: фата-морганою, що не викликає ні страждань, ні нездійсненних мрій.

Груди мої раптом заливає хвиля глибокої вдячності.

— Ходімо, Гердо, — кажу я. — Пообідаймо сьогодні як слід! Ти хочеш їсти?

— Хочу, ще й дуже. Ми можемо десь…

— Ні, сьогодні й мови не може бути про картопляний салат чи сардельки! Ми зараз чудово попоїмо й відсвяткуємо ювілей: половину нашого спільного життя. Тиждень тому ти прийшла сюди вперше, а через тиждень ти помахаєш мені з поїзда рукою. Тож відсвяткуймо зустріч, а про розлуку не думаймо.

Гсрда сміється.

— Я сьогодні однаково не могла б приготувати картопляний салат. Надто багато роботи. В цирку було не те, що в цьому дурному кабаре.

— Гаразд. Отже, сьогодні ми підемо у «Валгаллу». Ти любиш гуляш?

— Люблю, — відповідає Герда.

— От і чудово! На цьому й станемо. Ходімо святкувати середину нашого короткого спільного життя!

Я кидаю альбом крізь відчинене вікно на письмовий стіл. Ідучи, я ще встигаю помітити безмежно розчарованого Вільке. У відчаї він підняв угору обидві руки — десять бляшанок шпротів, справжнє багатство!

— А чому ж ні? — на мій подив, люб'язно погоджується Кноблох.

Я сподівався впертої відсічі. Абонементи дійсні лише вдень, але, глянувши на Герду, Едуард не тільки згоджується прийняти їх увечері, а й зупиняється біля нашого столика.

— Будь ласка, познайом мене з дамою!

Я в скрутному становищі. Він прийняв абонементи — отже, я теж мушу зробити йому приємність.

— Едуард Кноблох, господар готелю й ресторану, поет, більйонер і скнара, — недбало кажу я. — Панна Герда Шнайдер.

Едуард кланяється. Своїми словами я й потішив, і розсердив його.