Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Жінка злякано дивиться на мене.

— Безкоштовно, — додаю я.

Її обличчя на мить освітлює ледь помітна сумна усмішка.

— Це вперше, відколи сталося лихо, я бачу ласку від людей. Навіть моя дочка… вона каже, що ганьба…

Жінка витирає сльози.

Я дуже збентежений: мені здається, ніби я схожий на артиста Гастона Мюнха з міського театру, коли він грає графа Траста в «Честі» Зудермана. Щоб заспокоїтись, я наливаю собі, коли жінка виходить, чарку горілки. Потім згадую, що Георг ще не повернувся з банку, де він провадить переговори з Різенфельдом, і починаю підозрювати самого себе: може, я все це зробив для жінки, щоб підкупити бога? Один добрий вчинок за інший — обрамлення на могилу й напис за те, що Різенфельд прийме вексель терміном на три місяці й дасть добру партію граніту. Ця думка так приголомшує мене, що я випиваю ще одну чарку. Потім, виглянувши у вікно, помічаю на чорному обеліску сліди фельдфебеля

Кнопфа й набираю відро води, щоб змити їх. Я сердито лаюся, проте Кнопф спить у своїй комірчині сном праведника й нічого не чує.

— Тільки на півтора місяця, — розчаровано кажу я.

Георг сміється.

— Вексель на півтора місяця також не абищо. Банк на більше не хотів давати. Хто зна, який тоді буде курс долара! Зате Різенфельд обіцяв через місяць знов завітати до нас. Ми тоді зможемо укласти нову угоду.

— Ти віриш у це?

Георг знизує плечима.

— А чому б і ні? Може, його привабить сюди Ліза. Він і в банку мріяв про неї, як Петрарка про Лауру.

— Добре, що він не бачив її вдень і зблизька.

— Це стосується не тільки Лізи. — Георг дивиться на мене трохи збентежено. — А чому ти кажеш так про неї? Вона непогана.

— У неї зранку часом бувають добре підпухлі очі, А крім того, вона зовсім не романтична. Здорова кобила, та й годі.

— Не романтична! — Георг зневажливо посміхається. — Яке це має значення! Є багато видів романтики. Здоров’я також має свої чари.

Я пильно дивлюся на нього. Невже й Георг накидає оком на Лізу? У своїх особистих справах він на диво потайний.

— Різенфельд, безперечно, під романтикою розуміє пригоду з дамою із вищого світу, — кажу я. — А не інтрижку з дружиною різника.

Георг махає рукою.