Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Старий помре? — питає Ліза.

— Мабуть, — відповідає Георг. — І так диво, що він і досі живий.

Із Кнопфової квартири виходить лікар.

— Ну, що в нього? — питає Георг.

— Печінка. Вона давно відслужила йому. Не думаю, що цього разу старий викрутиться. Це вже кінець. День-два, більше він не протягне.

У дверях з’являється пані Кнопф.

— Отже, ні краплі алкоголю! — каже їй лікар. — Ви обшукали його спальню?

— Аякже, пане лікарю, і я, і дочки. Ми знайшли ще дві пляшки цього чортового пійла. Ось.

Вона показує пляшки, відкорковує їх і хоче вилити горілку.

— Стривайте, — кажу я. — Це вже зайве. Головне, аби вони не потрапили до Кнопфа, правда, пане лікарю?

— Авжеж.

Від пляшок лине міцний запах доброї горілки.

— Що ж мені з ними робити? — каже пані Кнопф. — Вія скрізь знайде їх. У нього ж нюх, як у собаки.

— Ми вас звільнимо від цього клопоту.

Пані Кногіф вручає мені й лікареві по пляшці.

Лікар поглядає на мене.

— Що одному ліки, те іншому смерть, — каже він і прощається з нами.

Пані Кнопф зачиняє двері. На подвір’ї залишаємося тільки ми втрьох — я, Ліза й Георг.

— Лікар також вважає, що він помре? — питає Ліза.

Георг киває головою. В темряві його пурпурова піжама здається чорною. Ліза щулиться від холоду, але не йде додому.