Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Цієї миті з-поміж хрестів вигулькує пара закоханих і вибігає за браму. Виходить Вільке в нічній сорочці й дощовику, за ним іде ще один вільнодумець, Курт Бах, у чорній піжамі й сорочці, підперезаній поясом. Кнопф виє далі.

На щастя, лікарня недалеко. Невдовзі приходить лікар. Йому поспіхом пояснюють, що сталося. Відірвати Кнопфа від обеліска неможливо. Тому фельдфебелеві друзі стягають йому з кістлявого заду штани, лікар, що звик на війні ще й не до таких випадків, витирає шкіру намоченою в спирті ватою, подає Георгові маленького ліхтарика і вганяє в яскраво освітлену сідницю шприца. Кнопф трохи обертає голову, гучно випускає повітря і сповзає з обеліска додолу. Лікар відсахується, ніби Кнопф вистрілив у нього.

Друзі підводять Кнопфа. Навіть лежачи на землі, він ще міцно тримається руками за обеліск, проте опір його зломлено. Я розумію, чому Кнопф, охоплений страхом, кинувся до обеліска: він провів тут чимало приємних безтурботних хвилин, коли в нього не кололо ще в нирках.

Кнопфа несуть до кімнати.

— Цього й слід було сподіватися, — каже Георг Брюгема-нові.— Як усе сталося?

Брюгеман хитає головою.

— Не маю уявлення. Він саме виграв заклад у якогось чоловіка з Мюнстера. Вгадав, що одну горілку взято із «Шпатенброя», а другу — з пивниці «Квітка». Чоловік із Мюнстера привіз горілку в машині. Я був свідком. Коли він уже витягав гаманця, Кнопф раптом зблід і вкрився потом. За хвилину він уже лежав на землі, корчився, блював і вив. Решту ви бачили самі. І знаєте, що найгірше? Той тип із

Мюнстера в метушні накивав п'ятами, не заплативши програшу. І ніхто його не знає, а ми так заморочилися, що не подивились на номер його машини.

— Жахлива, звичайно, подія, — каже Георг.

— Як на чий погляд. Доля, я б сказав.

— Доля, — втручаюся я. — Коли ви, пане Брюгемане, хочете якось запобігти своїй долі, то не повертайтеся назад по Гакенштрасе. Вдова Конерсман стежить за рухом на вулиці з позиченим для цієї мети ліхтариком в одній руці і з пляшкою, замість зброї, в другій. Правда ж, Лізо?

Ліза жваво підтакує мені.

— І то не порожня пляшка, а з пивом. Коли вона лусне у вас на голові, ваш запал відразу охолоне.

— От чорті — каже Брюгеман. — А як звідси вийти? Це не глухий кут?

— На щастя, ні,— відповідаю я. — Можна вийти садками на Бляйбтройштрасе. Раджу вам якнайшвидше забиратися звідси, бо починає світати.

Брюгеман зникає. Генріх Кроль оглядає, чи не пошкоджений обеліск, і теж іде спати.

— Отака людина, — узагальнює Вільке, киваючи на Кнопфові вікна й на сад, де зник Брюгеман, і рушає сходами назад до своєї майстерні. Мабуть, цієї ночі він там просто ночує, а не працює.

— У вас знов був спіритичний сеанс із квітками? — питаю я.

— Ні, але я замовив собі книжки про це явище.

Пані Кроль давно втекла, бо раптом похопилася, що забула вставити свою щелепу. Курт Бах пасе очима знавця Лізині голі засмаглі плечі, але, не побачивши з її боку заохочення, нарешті йде геть.