Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

— Дійсність і фантазія! Вічна гонитва, вічний розлад! Або, — додає він з іронією, опанувавши себе, — у вас як у поета — звичайно, пристрасть і задоволення її, бог і тіло, космос і клозет…

На щастя, в оркестрі знов озиваються сурми. Георг із Лізою повертаються з танцювального майданчика. Ліза в крепдешині абрикосового кольору — як райське видиво. Різенфельд, після того як він дізнався про її плебейське походження, визначив нам кару — ми всі повинні бути його гістьми в «Червоному млині». Тепер він кланяється Лізі:

— Дозвольте запросити вас на танго, шановна пані, якщо ви не…

Ліза на голову вища за Різенфельда, і ми сподіваємося цікавого видовища. Проте, на наш подив, виявляється, що гранітний кайзер уміє чудово танцювати танго. І не тільки аргентінське, а й бразільське і, мабуть, ще кілька інших. Він робить піруети навколо розгубленої Лізи, як ковзаняр-фі-гурист.

— Як ти себе почуваєш? — питаю я Георга. — Не бери цього близько до серця. Мамона проти почуття! Кілька днів тому я також наслухався нотацій з цього приводу. Навіть ти мене вчив, і дуже пікантним способом. До речі, як Ліза вранці вибралася з твоєї кімнати?

— Нам довелося скрутно. Різенфельд вирішив улаштувати собі в конторі спостережний пункт. Хотів стежити за її вікном. Я гадав, що відлякаю його, коли признаюся, хто така Ліза. Та нічого не допомогло. Він повівся, як справжній чоловік. Нарешті мені пощастило витягти його на кілька хвилин до кухні пити каву. Ліза скористалася цим. Коли Різенфельд знов повернувся в контору, на свій спостережний пункт, вона вже ласкаво усміхалася зі свого вікна.

— У кімоно з чорногузами?

— Ні, з вітряками.

Я дивлюся на нього. Він киває головою.

— Виміняне за маленький надгробок. Треба було. І все ж таки Різенфельд, кланяючись, примудрився через вулицю запросити її на сьогодні в «Червоний млин».

— Він не зважився б на таке, коли б і досі вважав її за Рене де ла Тур.

— Він запросив її цілком пристойно. Ліза погодилася. Вона вважає, що таким чином допоможе нашим торговельним справам.

— А ти теж так вважаєш?

— Еге ж, — весело відповідає Георг.

Різенфельд і Ліза повертаються з танцювального майданчика. Різенфельд мокрий від поту, а Ліза свіжа, як монастирська лілея. На превеликий свій подив, я раптом помічаю в глибині бару, серед повітряних куль, знайому постать. Це Отто Бамбус. Bui стоїть, трохи розгубившись у гармидері. Йому так личить тут бути, як личило б Боден-дікові. Потім біля нього з’являється руда голова Віллі і звідкись до мене долинає генеральський бас Рене де ла Тур:

— Вільно, Бодмере!

— Отто, — отямившись, питаю я Бамбуса, — який вітер тебе заніс сюди?

— Не вітер, а я! — відповідає Віллі.— Я хочу прислужитися німецькій літературі. Отто незабаром повертається в село. Там у нього буде досить часу стругати вірші про грішний світ. А поки що хай він його побачить.

Отто лагідно усміхається, блимаючи короткозорими очима. Він трохи спітнів. Віллі влаштовується з Рене й Отто за сусіднім столиком. Між Лізою і Рене відбувається швидка, бурхлива дуель поглядами. Потім обидві, непереможені, гарні, усміхнені, обертають голови до своїх столиків.

Отто нахиляється до мене.