Розділ «ЧОРНИЙ ОБЕЛІСК»

Я зиркаю на Гердине вікно. Воно відчинене.

— Рятуйте! — раптом каже хтось із тих, що сплять на землі.

Каже спокійно, тихо й безнадійно — не кричить, і саме тому цей голос вражає мене, ніби якийсь променевий удар. Мені спирає дух у грудях. Рятуйте, думаю я. Що ми ще гукаємо, як не це, — чутно, нечутно, завжди?

Відправа скінчилася. Старша сестра віддає мені платню. Вона така мізерна, що її не варто було б брати, але я не можу відмовитись: сестра образилася б.

— Я послала вам на сніданок пляшку вина, — каже сестра. — В нас немає більше нічого, щоб віддячити вам. Але ми молимося за вас.

— Дякую, — відповідаю я. — А звідки у вас таке чудове вино? Воно ж теж коштує гроші.

Усмішка освітлює її зморщене безкровне обличчя кольору слонової кістки — такі обличчя бувають у ченців і черниць, у в’язнів, хворих і шахтарів.

— Ми одержуємо його в подарунок. У місті є один побожний торговець винами. Його дружина довго лікувалася в нас. Відтоді він щороку посилає нам кілька ящиків вина.

Я не допитуюсь, чому він його посилає, бо згадую, що поборник бога Бодендік також снідає тут після відправи, і тому поспішаю, щоб урятувати хоч трохи вина.

Пляшка, звичайно, вже наполовину порожня. Верніке теж тут, але він п’є лише каву.

— Пляшку, з якої ваша велебність так щедро налили собі вина, послана мені в рахунок платні,— звертаюсь я до Бо-дендіка.

— Я знаю, — відповідає вікарій, — та хіба ви, завзятий безбожнику, не апостол толерантності? Тому дайте своїм друзям спокійно скуштувати краплю вина. Вам зашкодить, як ви самі вип’єте на сніданок цілу пляшку.

Я не відповідаю. Слуга церкви вважає, що загнав мене на слизьке, і відразу ж переходить у наступ.

— Ну, як там із страхом перед життям? — питає він, добре хильнувши вина.

— Що таке?

— Із страхом перед життям, що проступає з кожної клітинки вашого тіла, як…

— Як ектоплазма, — допомагає йому Верніке.

— Як піт, — докінчує Бодендік, що не довіряє представникові науки.

— Коли б я боявся життя, то став би щирим католиком, — кажу я і тягну до себе пляшку.

— Дурниці. Коли б ви були щирим католиком, то не боялися б життя.