Розділ «4. Старт»

— По сходах піднімайтеся поодинці, — наказав один з офіцерів. — Побачите ряд порожніх крісел — сідайте у будь-яке. Місця біля вікна все одно немає.

Це був жарт, і хлопці засміялися.

Ендер крокував одним з останніх. Телевізійні камери були націлені на трап. «Може, Валентина побачить, як я зникаю всередині човника?» Йому захотілося змахнути їй рукою чи підбігти до оператора й попросити: «Можна мені попрощатися з Валентиною?». Він і не здогадувався, що його слова, якби він так вчинив, однак вирізала б цензура. Хлопчики, котрі відлітали у Бійцівську школу, — герої, їм не властива туга за кимось. Ендер не знав про цензуру, проте розумів, що схопитися й побігти до телекамер буде неправильно.

Він піднявся на маленький майданчик перед дверима космічного корабля, помітив, що стіна справа має килимове покриття, ніби підлога. Ось так починається втрата орієнтації. Він уявив, що стіна — це підлога, і що він крокує по стіні. Дістався другої драбини й побачив, що вертикальна поверхня далі так само вкрита килимом. «Я лізу вгору по підлозі. Крок за кроком».

Потім він уявив для приколу, що спускається по стіні. Сівши на місце, Ендер раптом зрозумів, що вчепився за край сидіння, незважаючи на те, що гравітація міцно притискає його до крісла.

Інші хлопці підскакували на своїх місцях, обзивалися, штовхалися й галасували. Ендер спокійно витягнув прив’язні ремені, обміркував, що до чого приєднувати, щоби вони охоплювали пах, талію та плечі. Він уявив собі, як корабель балансує догори дригом на поверхні Землі, утримуючись на ній лише величезними пальцями. «Та ми зірвемося, — подумав він. — Ми впадемо з цієї планети».

У цей час він не усвідомив вагомості цієї думки. Пізніше йому пригадалося, як він, ще не покинувши Землю, вперше подумав про неї, як про одну із сотень інших планет, що йому не належали…

— О, ти розібрався, — похвалив Графф, стоячи поряд на драбині.

— Вирушаєте з нами? — поцікавився Ендер.

— Зазвичай мені не доводиться приземлятися задля новобранців, — відповів Графф. — Адже я займаюся іншими справами. Адміністратор Бійцівської школи — ніби завуч у звичайній. Мені наказали повертатися, інакше звільнять.

І він усміхнувся, а Ендер усміхнувся йому у відповідь. Графф — хороша людина, і Ендеру з ним приємно. Крім того, він завуч Бійцівської школи. Це дозволило Ендеру трохи розслабитися. Принаймні, один друг у нього там буде.

Пристебнули паски й ті з хлопчиків, котрі, на відміну від Ендера, не додумалися зробити цього раніше. Потім цілу годину довелося чекати, поки телевізійники довго й нудно показували човник у польоті, оповідали історію космонавтики й розмірковували вголос про можливе майбутнє та великі кораблі Міжнародного флоту. Ендер бачив це у фільмах і раніше. Тільки тоді він не був вниз головою прив’язаним до крісла справжнього човника й не висів догори ногами на животі Землі.

Старт виявився не таким уже й лячним, хоча змусив понервувати. Трохи потрусило, на кілька секунд перехопило подих: а раптом цей запуск виявиться першим невдалим з усіх запусків човників? Фільм не передасть усіх неприємних відчуттів, що охоплюють тебе, коли ти перебуваєш у цьому м’якому кріслі.

А потім це скінчилося, й Ендер повис на ременях у невагомості. Він майже відразу втратив орієнтацію, тому його не здивувало, коли він побачив, що Графф повзе по драбині задом наперед, ніби спускаючись до носу корабля. Не дивно було й те, що Графф зачепився ногами за скобу і встав, наче у звичайному літаку.

Але декому було важко. Один із хлопчиків видав характерний звук, і Ендер зрозумів, чому їм нічого не давали їсти дванадцять годин перед запуском. Нудота в невагомості — явище неприємне.

А от витівки Граффа сподобалися Ендерові, він почав розвивати їх, уявивши, як Графф звисає донизу головою з центрального проходу між кріслами, а потім, змінивши кут спостереження, уявив, що той стоїть перпендикулярно до стінки. «Усе, що мені завгодно, — вирішив Ендер. — Графф і гадки не має, що у мене він стоятиме на голові».

— Щось смішне, Віггін? — голос Граффа пролунав сердито й грубо.

«У чомусь я схибив, — вирішив Ендер. — Я сміявся надто голосно?»

— Солдате, я запитав тебе! — гаркнув Графф.

«От воно що, муштра почалася», — Ендер бачив кілька телепередач про армію, і в них спершу постійно кричали, особливо під час підготовки, а потім солдат і офіцер добре товаришували.