Розділ «4. Старт»

Від наступного, ще сильнішого удару Ендер мало не розплакався.

Якщо це Графф сам спровокував, то допомоги марно чекати, треба захищатися самому. Ендер ждав наступного удару. «Зараз», — подумав він, і справді його вдарили. Зносячи біль, Ендер уже вирахував, коли буде черговий удар. Ось, усе правильно. «Я тебе піймав», — вирішив Ендер.

За мить до наступного удару Ендер обома руками схопив хлопчика за зап’ястя, а потім щосили рвонув його руку донизу. За умов гравітації той хлопець ударився б грудьми у спинку Ендерового крісла. Та в невагомості він, зрозуміло, вилетів зі свого крісла, зробив сальто й полетів до стелі. На це Ендер не розраховував, для нього стало несподіванкою, як невагомість може збільшити навіть його дитячу силу. Хлопчик проплив у повітрі, стукнувся об стелю, потім упав у інше крісло, відбився від нього й, махаючи руками, з криком вилетів у коридор і вдарився у стінку пілотської кабіни, вивернувши ліву руку.

Це тривало кілька секунд. Графф опинився неподалік, упіймав хлопчика й спритно перетягнув його з коридору назад, до інших.

— Ліва рука. Напевно, перелам, — сказав він.

Хлопчині відразу вкололи знеболювальне, обережно вклали. Один із офіцерів на зламану руку став наносити з балончика гіпс.

Ендерові стало зле. Йому треба було лише зупинити руку. Та ні. Ні, Ендер прагнув завдати болю, тому потягнув з усієї сили. Він не думав, що дійде аж до такого, що завдасть стільки болю, скільки зажадав. Невагомість лише підсилила все, не більше.

«Я — Пітер, і нічим від нього не відрізняюся», — картав себе Ендер.

Графф став перед входом до кабіни.

— До вас що, повільно доходить? У ваших жалюгідних головах не відклався один маленький факт? Ви потрапили сюди, щоби стати солдатами. У школах, де ви вчилися раніше, у ваших сім’ях ви, може, й були великими цабе, може, там ви й були крутими, може, навіть розумними. Але ми відбираємо кращих із кращих, і тепер довкола вас будуть саме такі діти. Тож коли я кажу, що Ендер Віггін — кращий з усіх, мотайте на вуса, лайдаки. Не заводьтеся з ним. Хлопчики в Бійцівській школі часом гинули. Я сказав достатньо зрозуміло?

Решта подорожі минула спокійно. Хлопчик, що сидів поряд з Ендером, уникав торкатися його.

«Я ж не вбивця, — повторював і повторював про себе Ендер, — не такий, як Пітер, хоч би що там про мене казали, і не буду таким. Не хочу бути таким, я інший. Я лише захищався, я довго терпів і чекав. Я не такий, як він каже».

Голос із динаміка повідомив, що вони на підльоті до школи. Двадцять хвилин пішло на гальмування й швартовку до причалу. Ендер сидів на місці, в той час як інші, не без задоволення, що залишили його позаду, сунули по драбині в напрямку, яким корабель причалив. Графф очікував біля виходу з вузької труби між човником і Бійцівською школою.

— Чи добре пройшов політ, Ендере? — бадьоро поцікавився Графф.

— Я вважав, що ви мені друг, — хоч як стримувався Ендер, голос його тремтів.

Графф здивувався:

— Чого це ти так вирішив, Ендере?

— Тому що ви… Тому що ви говорили зі мною добре й щиро. Ви не брехали.

— А я не брешу й зараз, — відповів Графф. — До моїх обов’язків не входить дружба з тобою. Я маю формувати найкращих воїнів у світі. Кращих за всю історію війн. Нам потрібен Наполеон або Олександр. Однак Наполеон у підсумку програв, а Олександр швидко згорів і помер молодим. Нам потрібен Юлій Цезар. Але він прагнув бути диктатором, тож його за це вбили. Нам потрібен бездоганний військовий геній. А моє завдання такого генія створити. Підготувати чоловіків і жінок, котрі стануть його помічниками. І ніде не йдеться про те, що я маю дружити з маленькими хлопчиками.

— Через вас вони зненавидять мене.