Розділ «12. Бонзо»

— Мені потрібно привести себе до ладу, — сказав Ендер. — Зберіть усіх, будьте готові, чекатиму на вас там, біля воріт.

І вийшов зі спальні. За спиною загомоніли. До нього долітало, як Божевільний Том кричав:

— Дві нещасні армії! Ми їм покажемо, де раки зимують!

Душова була порожня. І чиста. Ні крові, ні води. Усе минуло.

Ніби нічого жахливого й не сталося тут.

Ендер став під душ, намилився й дав поту цього дня стекти на підлогу й у систему водоочищення. Минулося. «Усе пройшло через фільтри, і вранці ми будемо пити кров Бонзо. Життя немає, а кров залишиться, його кров і мій піт, і ми будемо пити їхню дурість чи жорстокість, чи що там ще, внаслідок чого це все й сталося».

Ендер витерся, надягнув форму й пішов до бійцівської кімнати. Його армія чекала в коридорі перед зачиненими дверима. Солдати мовчки дивилися, як він пройшов крізь ряди й зупинився перед сірою стіною силового поля. Звичайно, вони вже знали про сьогоднішню бійку в душовій, і думки про це та їхня втома після вранішнього бою робили їх млявими. А те, що їм доведеться битися одночасно з двома арміями, навіювало жах.

«Усе, що завгодно, аби розбити мене, — думав Ендер. — Будь-яка підлість, гра поза правилами — вони підуть на найгірше, щоб я програв. Але мене не просто подолати. Ну, я втомився від гри. Жодна гра не варта крові Бонзо, змішаної з водою на підлозі душової. Пхайте мене на кригу, відправте додому, — я так більше не гратиму».

Двері зникли. За три метри сяяли чотири зірки разом, повністю блокуючи собою вид із дверей.

«Двох армій їм мало. Вони ще хочуть примусити мене командувати боєм навмання».

— Бобику, — гукнув Ендер. — Візьми своїх хлопців і розвідай, що там за тими зірками.

Бобик витягнув із-під поясу свою мотузку, розмотав її й прив’язав один кінець навколо талії, а інший протягнув хлопчику зі свого загону й ступив обережно за ворота. Його загін швидко пірнув слідом. Цей прийом відпрацьовувався багато разів, і не пройшло й хвилини, як бійці вже закріпилися за зірку й висіли на ній, міцно тримаючи свій кінець мотузки. Бобик відштовхнувся і на великій швидкості полетів майже паралельно до дверей, а коли дістався кута кімнати, відштовхнувся ногами від стіни й знову відлетів прямо в бік противника. Плями світла на стіні показували, що супротивник стріляв у нього. Мотузка, зачеплена за край зірки, натягуючись, різко змінювала траєкторію руху, тому поцілити в Бобика було неможливо. Він облетів зірки й м’яко потрапив на руки своїх солдатів. Радісно помахав руками й ногами, щоби ті, котрі стояли у коридорі, побачили, що ворогу не вдалося в нього влучити.

Ендер пірнув у ворота.

— Там густий туман, — попередив Бобик, — але достатньо світла, щоби бачити бійців по сяйву їхніх костюмів. А взагалі, освітлення — гірше не буває. Від цих зірок до воріт ворога кімната порожня. Відкритий простір. У них — вісім зірок. Розташовані квадратом навколо воріт. Прекрасний захист. Я не бачив нікого, крім тих, хто визирав. Вони просто сидять там і чекають на нас.

Ніби на підтвердження слів Бобика з протилежного кінця кімнати стало лунати:

— Гей! Ми голодні, прийдіть і нагодуйте нас! Дракони піджали хвости!

Ендер відчував, що його мозок мертвіє. До чого нерозумно! У нього просто немає шансів: адже співвідношення два до одного, і він змушений атакувати неприступну оборону ворога.

— На справжній війні тямущий командир узагалі відступив би, щоби врятувати свою армію.

— До біса, — заперечив Бобик. — Це всього лише гра.

— Це перестало бути грою, коли вони нахабно знехтували всіма правилами.