Розділ «12. Бонзо»

— Ендере, якщо ти приймаєш участь у бою, він не буде рівним ні за яких умов.

— Правильно! — закричали хлопці.

Багато хто з них розсміявся. Муха Момо почав плескати в долоні.

— Ендер Віггін! — крикнув він, і інші теж почали плескали й вигукувати ім’я Ендера.

Ендер пройшов через ворожі ворота. Його солдати пішли за ним. Звук його імені наздоганяв його коридорами.

— Тренуємось сьогодні ввечері? — запитав Божевільний Том.

Ендер похитав головою.

— Тоді завтра вранці?

— Ні.

— А коли?

— Ніколи, я думаю.

За спиною почулось обурливе бубніння.

— Агов, це несправедливо, — вигукнув один із хлопчаків. — Ми не винні, що вчителі стали хитрувати. Ти що, перестанеш навчати нас лише тому, що…

Ендер ляснув долонею об стіну й закричав на хлопчика:

— Мені наплювати на цю гру! — Його голос луною рознісся по коридору. Біля дверей зібралися хлопці з інших армій. І серед напруженої тиші Ендер додав спокійно: — Ви що, не розумієте цього? — І прошепотів: — Гру закінчено.

Він повернувся до своєї кімнати. Один. Хотів лягти, але не міг, тому що ліжко було мокрим. Це нагадало йому все, що сталося сьогодні, і в люті він зірвав із ліжка матрац і білизну й кинув у коридор. Потім згорнув комбінезон і, сунувши його замість подушки під голову, влігся прямо на сітку. Це було незручно, але Ендеру не хотілося вставати.

Він пролежав так усього лише кілька хвилин, коли хтось постукав у його двері.

— Іди геть, — попросив він тихо.

Той, хто стукав, або не чув, або не хотів звертати уваги на його слова. Нарешті Ендер дозволив увійти.

Це був Бобик.