Розділ «12. Бонзо»

— Як би він гордився, якби побачив, що ти збираєшся битися в душі з голим хлопчиком, набагато меншим за тебе, ще й привів для цього шістьох друзів. «Як це благородно!» — сказав би він.

— Ніхто не збирається битися з тобою, — викручувався Бернар. — Ми просто прийшли, щоби домовитися з тобою грати чесно. Ну, програти пару битв.

Усі розсміялися, крім Бонзо й Ендера.

— Пишайся собою, Боніто, мій красунчику. Ти зможеш повернутися додому й розповісти своєму таткові: «Так, я побив Ендера Віггіна, хоча йому щойно десять стукнуло, а мені тринадцять. І допомагали мені лише шестеро моїх друзів, але ми впоралися й таки побили його: голого й мокрого. Розумієш, Ендер Віггін такий небезпечний і такий страшний, що треба було привести з собою дві сотні».

— Закрий рота, Віггін, — кинув грізно один із громил.

— Ми прийшли сюди не для того, щоби слухати писк цього третячили, — додав інший.

— Замовкніть обоє, — скомандував Бонзо. — Замовкніть і геть з дороги. — Він узявся знімати свою форму.

— Голий, мокрий і зовсім-зовсім один — так, Ендере? Ось ми й на рівних. Лише з ростом своїм я нічого не можу вдіяти. Ти ж у нас геній, от і придумай, як нам у цьому зрівнятися. — Він повернувся до решти: — Станьте на дверях. Нікого сюди не впускайте.

Душова не була великою, і всюди стирчали труби. Її колись змонтували як єдиний блок із системою водоочищення. Адже в душовій орбітальної станції не має бути зайвого місця. Тактика виглядала зрозуміло: треба штовхати супротивника на труби, щоби той вдарився якнайболючіше й зупинився.

Серце Ендера стислося, щойно він побачив стійку Бонзо. Скоріш за все, він зовсім недавно пройшов курс самозахисту. Він був у кращій формі, сильніший і переповнений ненавистю. «Він не панькатиметься, цілитиме в голову, — подумав Ендер. — Намагатиметься насамперед пошкодити мозок. І якщо битимемося довго, обов’язково виграє. Він сильніший, не втомився і може краще контролювати все. Якщо я збираюся звідси вийти, мушу перемогти швидко й назовсім». Його знудило від згадки, як кістки Стілсона піддалися під рукою. «Але на цей раз затріщать мої кістки, якщо я не зможу вбити його першим».

Ендер відступив назад, розвернув душ у бік Бонзо й пустив гарячу воду. Майже відразу все заполонило парою. Він простягнув руку й увімкнув один за одним ще два крани.

— Я не боюся гарячої води, — м’яким голосом попередив Бонзо.

Але не гаряча вода була потрібна Ендеру, а тепло. Адже він не змив мило. Піт зробить його тіло слизьким, а Бонзо цього не очікуватиме.

Раптом від дверей пролунав крик.

— Припиніть!

На мить Ендер думав, що прийшов на допомогу вчитель, але це був тільки Дінк Мікер. Друзі Бонзо зловили його біля дверей і міцно тримали.

— Зупинись, Бонзо! — кричав Дінк. — Не чіпай його!

— Чому б це? — запитав Бонзо й уперше посміхнувся.

«Ага, — подумав Ендер, — йому подобається, коли інші змушені — саме змушені — визнати його силу й владу».

— Тому що він найкращий з усіх нас, ось чому! Хто ще зможе побороти жучар? Лише це має значення, дурню, — жучари!