Розділ «12. Бонзо»

Проходячи по коридору, Ендер звернув увагу на групи старших хлопчаків, які вдавали, що захоплені розмовами. Такий само гурт повільно йшов назустріч. За дивним збігом обставин більшість із них були вдягнені у форму Саламандр. Решта хлопців — невже випадково? — належали до армій, командири яких ненавиділи Ендера Віггіна більш за все. Одні з них кидали на нього погляди і швидко ховали очі, інші робили байдужий вигляд, приховуючи нервову напругу. «Що я робитиму, якщо вони нападуть на мою армію тут, у коридорі? Усі мої хлопці менші й за віком, і за зростом, і зовсім не вміють битися в умовах звичайної гравітації. А коли їм було вчитися?»

— Привіт, Ендере! — хтось гукнув.

Ендер зупинився, озирнувся й побачив Петру.

— Ендере, можна поговорити з тобою?

Ендер умить збагнув, що, якщо він зараз зупиниться, його армія швидко пройде і в коридорі він залишиться сам на сам із Петрою.

— Ходімо зі мною, — кинув він.

— Та лише на хвилинку.

Ендер повернувся й пішов зі своєю армією. Петра наздогнала його й схопила за руку.

— Добре, я піду з тобою.

Ендер напружився, коли вона підійшла. Чи була вона однією з тих, хто ненавидів його й хотів убити?

— Твій друг просить, щоб я попередила тебе. Є кілька хлопців, які хочуть тебе вбити.

— Який сюрприз! — відказав Ендер.

Кількох його солдатів, здавалося, це підбадьорило. Змова проти їхнього командира виглядала інтригуюче.

— Ендере, вони можуть це зробити, спланували ще з тих пір, як ти став командиром.

— З тих пір, як я розбив Саламандр, так?

— Після розгрому Феніксів — моєї армії — я теж ненавиділа тебе, Ендере.

— Я ж нікого не звинувачую.

— І все ж це правда. Він попросив мене спіймати тебе по дорозі з бійцівської кімнати й попередити. Будь дуже обережним, бо завтра…

— Петра, якби я зупинився поговорити, як ти просила, став би легкою здобиччю тих, хто зараз ходить коридорами. І не кажи, що ти не помітила їх!

Вона враз почервоніла.