Розділ «10. Дракон»

Ендер розвернувся до хлопця, який стояв біля нього.

— А ти?

— Я бачу його тіло.

— А ти?

— Усього, — відповів хлопець трохи подалі.

— Ноги не великі й не надають досить захисту.

Ендер відкинув замороженого солдата з дороги, підтягнув ноги, наче став навколішки в повітрі, і заморозив їх. Костюм на ногах відразу став твердим.

Ендер вигнувся в повітрі так, що став на коліна над іншими хлопцями.

— Що ви бачите? — запитав він.

Набагато менше, була відповідь.

Ендер просунув бластер між ногами.

— А я добре бачу, — сказав він і почав освічувати хлопців під собою. — Зупиніть мене! — кричав він. — Тільки спробуйте освітити!

Нарешті вони змогли це зробити, хоча до того Ендер освітив добру третину з них. Торкнувши великим пальцем гак, він розморозив себе й решту солдатів.

— Отож, — продовжував Ендер, — де ворота ворога?

— Унизу.

— Яка наша атакувальна позиція?

Хтось почав відповідати, а Бобик відлетів від стіни із зігнутими ногами й попрямував просто до протилежної стіни, весь час освічуючи.

Спочатку Ендер хотів насварити його, покарати, але опанував себе, стримав імпульс. За що сердитися на цього малого?

— Бобик єдиний, хто знає, як? — вигукнув він.

Раптом уся армія з криками щодуху відштовхнулася до протилежної стіни, ставши на коліна в повітрі й стріляючи проміж ніг. Можливо, настане час, розмірковував Ендер, і мені знадобиться саме така стратегія — сорок хлопчаків, які кричать на всю горлянку й атакують, порушуючи рівновагу.