Розділ «10. Дракон»

— Не можеш рухатися, — сказав хтось із хлопців.

— Це те, що воно означає, — виправив Ендер. — А відбувається що?

Саме Бобик, абсолютно без остраху, дав розумну відповідь:

— Продовжуєш рухатися у початковому напрямку. На швидкості, за якої тебе освітили.

— Правильно. Ви, п’ятеро в кінці, рухайтеся.

Хлопці злякано перезирнулися. Ендер освітив їх усіх.

— Наступні п’ятеро, рухайтеся!

Вони рухалися. Ендер освітив їх також, та вони продовжили рух до стін. Перша п’ятірка натомість марно поволі рухалася повз основну групу.

— Подивіться на цих так званих солдатів, — сказав Ендер. — Командир наказав їм рухатися, а тепер погляньте на них. Вони не просто заморожені, а заморожені там, де можуть заважати. Тоді як інші, які рухалися, коли їм наказали, заморозилися просто на шляху ворога, заважаючи йому бачити. Сподіваюся, хоч п’ятеро з вас зрозуміли мою думку. Без сумніву, Бобик один із таких. Правда?

Той не відповів одразу. Ендер дивився на Бобика, доки той не відповів:

— Так, сер.

— Так що ж я хотів сказати?

— Коли наказано рухатися, рухайся швидко. Якщо тебе заморозять, ти відскочиш і не стоятимеш на дорозі у своєї армії.

— Чудово. Є, принаймні, один солдат, який щось шурупає.

Ендер помітив, як росте незадоволення, як інші солдати переступають із ноги на ногу й кидають поглядом один на одного, як уникають дивитися на Бобика. Навіщо я це роблю? Невже бути хорошим командиром — означає робити одного хлопця мішенню для решти? Навіщо чинити з ним так лишень через те, що зі мною так чинили? Ендер хотів зупинити глузування над хлопчиком, сказати іншим, що малий потребує їхньої допомоги й дружби більше за інших. Проте такого Ендер не міг собі дозволити. Звісно, не в перший день. У цей день навіть його помилки мусять виглядати як частина геніального плану.

Ендер смикнувся ближче до стіни й витяг одного хлопця подалі він інших.

— Тримайся прямо, — наказав він.

Ендер обернув хлопця в повітрі так, що його ноги були спрямовані на інших. Коли хлопець продовжував рухатись, Ендер освітив його. Інші засміялися.

— Скільки його тіла ти можеш вразити? — запитав він хлопця, який стояв прямо під ногами замороженого солдата.

— Лише ноги.